Мабуть, навіть пенальті після фіналу японського чемпіонату світу з футболу не викликало в українців таких емоцій, як затримання за підозрою в корупції прямо на засіданні уряду обер-брандмейстера країни та його заступника. Залишається тільки пожалкувати, що про подію не було проголошено заздалегідь – бо в Україні якомога більше людей (а не тільки члени уряду!) мало б побачити на власні очі в прямому ефірі, як за одну-єдину мить хазяїн життя перетворюється на людину в наручниках.
На жаль, закони жанру вимагають дотримання режиму найсуворішої таємниці, чого врешті-решт вдалося досягти: знайомі журналісти розповідають, що за лічені хвилини до арешту Бочковський, нічого не підозрюючи, домовлявся з фотографами про красиві фотки, щоб прикрасити ними чи то сайт відомства, чи то якесь видання на кшталт «На сторожі людського спокою, майна та життя — вогнеборці рапортують!»

Проте вже через день повідомлення з Печерського суду примусили похвилюватись всіх, хто повірив в початок реального, а не на словах, очищення країни і, передусім, її державного апарату від знахабнілих крадіїв та хабарників. Незрозуміла позиція прокуратури показала: заспокоюватись ще зарано. Зі свого боку уряд і його керівник довели свою готовність проголосити війну злочинцям при владі — але ж цього замало. Для того, щоб корупція стала спогадом з минулого, потрібні злагоджені дії всіх учасників процесу: міліції, прокуратури, суду, законодавців. Потрібна, нарешті, непохитна воля до змін голови держави — Президента, бо дії занадто багато учасників названого ланцюжку напряму залежать від його позиції.
Ось і в п’ятницю склалося враження, що прокуратура, яка спочатку була ніби не проти, на засіданні суду різко дала заднього ходу — мовляв, ми тільки тут, на засіданні, збагнули, що доказів в нас катма! Важко зараз сказати, чи то було бажання дійсно зміцнити позицію обвинувачення беззаперечними доказами, чи ми спостерігали за віддзеркаленням підкилимної боротьби — бо будь-який хабарник такого рівня просто не може бути одиначком, він має покровителів, яким заносить частину хабарів. Як би там не було, суд таки виніс очікуване рішення про арешт з правом виходу під заставу.
Проте чому до ланцюжка боротьби за чистоту державного апарату не включено законодавців? Свого часу за Януковича було ухвалено новий Кримінальний кодекс. Спритники з його оточення з юридичними дипломами, всі оці лавриновичи, кивалови, портнови і лукаші, свого часу переконали «Батю», що оцим вони вбивають двох зайців: демонструють, з одного боку, Європі ліберальність і гуманність законодавства незалежної України, а з другого — створюють можливості для власних злодіїв пережити складні часи у разі неприємностей. Новий кодекс надав можливість реалізувати принцип «Друзям — все, ворогам — закон». Тому друзі, виходячи на волю до суду під копійчану заставу, примудрялися зняти з ноги браслет, бо він, бачте, натирає шкіру, втекти закордон, допоки їх не помітять аж в іншій півкулі планети…
Зараз Україна опинилася в стані війни — мається на увазі не тільки гібридна війна з боку Росії. Не менш важливою для подальшого існування незалежної української держави є її внутрішня війна — з усіма нащадками радянщини, з хабарниками і крадіями, з вільними або невільними посібниками зовнішнього ворога. Саме отут виникає питання: яким чином має вестися ця війна? Майдан виніс на поверхню — аж до Верховної Ради України! — сучасних махновців, прихильників рішучих миттєвих дій, більшість з яких на повірку виявляються або звичайними провокаторами, або пропутінськими найманцями. Сьогодні вони волають про відсутність реформ і боротьби з корупцією, обвинувачуючи в цьому винятково уряд.
Але демократична європейська Україна не може стати на шлях позасудових розправ — яким би це популярним кроком не було. Демократія вимагає, щоб все здійснювалося за законом. Існуючи закони, за якими під заставу можуть виходити агенти Путіна, сепаратисти або хабарники в особливо великих розмірах, мають бути переглянуті в бік посилення. Добрим прикладом може послугувати та ж сама Грузія, де відразу після обрання Саакашвілі 2003 року було ухвалено закон, за яким бізнесмен, що заборгував державі, міг звільнятись від відповідальності за умови погашення боргу; чиновник-хабарник обмежувався умовним терміном у разі показань проти свого боса.
Врешті решт, нащо народові України ще й годувати власним коштом такого дебелого дядька як Бочковський? Хай поверне те, що вкрав, розповість від щирого серця, кому і в яких розмірах він віддячував за працевлаштування, отримає свої п’ять умовних — та й повертається до справи, де він є фахівцем, тобто, боротьби з пожежами. Наприклад, в Станицю Луганську або селище Щастя в зоні — там якраз брак фахівців і щоденні загоряння. Шланг йому в руки...

Наталя БЕРЕЖНЮК