«Кохала милого, кохала довгий час, війна почалася та й розлучила нас…» Ніколи ранічше не чула цієї слізної пісні. Кажуть, її співали ще наші бабусі, коли виряджали своїх коханих в Українську повстанську армію… Про що вони мріяли? Про Волю, Свободу, Незалежність рідної землі. Час минув, а мрія та пісня, як подзвін  минулого та світло майбутнього — залишилися…
  Пройшли десятиліття, а співанка про прощання бійця з коханою дівчиною вже нині ллється з уст заставнівчанок. Та так жалісно, трепетно й журливо, що сльози навертають.  Вони знову, уже вдванадцяте, починаючи з листопада 2014 року, сходяться на це подвір’я готувати домашні страви в зону АТО і завжди заводять пісню,  сумну та тривожну. Кажуть, що душа нині не лежить до веселої чи жартівливої… Проте жоден з тих, хто ось уже впродовж такого довгого періоду носить негласне ім’я благодійник,  не розчарувався у своєму виборі — сприяти українській армії, за першим телефонним дзвінком приходити сюди і виконувати будь-яку роботу, тільки б воїни відчували, що вони не самотні, що волонтери ніколи не залишать їх, що за їхніми спинами — згорьована, стражденна, але єдина і соборна Україна. 

Такої щирої дружби між великою кількістю людей,  взаємопідтримки, взаємодопомоги і взаєморозуміння, які панують у «Заставнівській волонтерській сотні», годі в наш час десь знайти. Ось і цього разу, незважаючи на неймовірну спеку, але,  не збиваючи темпу, знову закололи 4 кабани, чималого бика і розпочали традиційне приготування страв у домашній печі. Звичайно, можна було дочекатися зниження температури, аби легше працювалося, але бійці із зони АТО з нетерпінням чекають нашої передачі, а  відчуття того, що про них турбуються,  дбають і чекають додають оптимізму та життєвої енергії. Тому, як мовиться, допоки бій іде, волонтер не для себе живе. Отже, ми знову надбали величезну кількість трилітрових банок, напакували туди голубці, овочево-м’ясне рагу, капусту та квасолю з м’ясом, а ще нову страву — козацький куліш зі свининою — і до печі. Скільки їх було «замащено»? Не менше 15. Крім цього, паштети, кров’янка (в однолітрових банках), варення з фруктів, аджика, соки та компоти, різні овочеві закрутки. Всього так багато,  що  коли  завантажували Мерседес-Спринтер готовою продукцією, здавалося тій роботі не буде кінця-краю. Та, що характерно, кожен із п’яти днів приготувань і особливо — останній, так званий вантажний, були напрочуд легкими, у той час, коли на вулиці спека зашкалювала до 50 з плюсом. А все тому, що людей зібралося  дуже багато. З таким гарним настроєм, ентузіазмом, бажанням допомогти ішли чоловіки і жінки, молоді хлопці та дівчата, а позитив і доброта випромінювали з облич кожного. Відрадно, що до нас щоразу приєднуються нові люди, які декілька хвилин вражено спостерігають за процесом, де волонтери у русі, наче бджілки у вулику, а потім і самі долучаються і кажуть, що такого позитиву, такої благодатної аури давно не відчували. А хіба може бути інакше, коли робимо святу справу? До того ж, цю передачу в зону АТО ми приурочили до Дня Незалежності України. Хочемо подякувати всім, хто вкотре з нами, хто вірить нам і тому постійно допомагає. Це, зокрема, підприємці В.Радиш, С.Капіцький, В.Пацарнюк. Церква Покрови Пресвятої Богородиці с.Веренчанка, Центр зайнятості, фірма  «Надія Є» с.Шубранець. Свині нам подарували приватний підприємець  Василь Зарецький,  голова с.Веренчанка Володимир Бойчук та заставнівчанин Андрій Шендеровський. А за кошти, виручені на концерті колективу «Лісапетний батальйон», придбали бика,  рибу та різні продукти на приготування страв. Варто зазначити, що цього разу посильну допомогу надала чимала кількість жителів нашого міста. Заставнівчанин Павло Амелін привіз кошти  від лікарів Чернівецької лікарні. Спасибі за доброчинність  і жительці с.Чорний Потік, яка передала 400 гривень на заправку автомашини, незважаючи на те, що їй завжди потрібні гроші на лікування. Низький уклін усім за щирість та доброту сердець.

А страви, як завжди, вийшли смачні та  особливі, бо у них — часточка душі кожного, хто віддає її задля прискорення закінчення війни… Ми проводжали помаранчевий Спринтер, який, здавалося, заледве рушив, наповнений вщент різними смаколиками. Марія М’якота, як завжди, окропила його свяченою водою. Власник авто Василь Кіцан, ще один водій Віталій Громко, супроводжувачі вантажу Віктор Лашта та Володимир Хоров’як майже  в один голос мовили: «З Богом, поїхали». Чоловіки мовчки очима проводжали авто,  жінки, аби не стривожити атмосферу позитиву, крадькома змахували сльозу і тихенько завели: «… Ой рідний соколе, будь мужнім у бою, тебе чекатиму я з перемогою…». 

P.S. Уже на другий день та, зрештою, й досі до нас телефонують воїни. З різних бригад, рот, блокпостів звучить надзвичайно багато подяк за смачну їжу, за те, що їх не забувають і турбуються про них. А вже на 3-й день, з   Божою допомогою, наші  хлопці повернулися додому. Відрадно, що справно в авто працював кондиціонер, отже, страви доставлені свіжі, наче щойно приготовлені. Як повідомив В.Лашта, поїздка була непроста, бо хотілося потрапити якомога ближче до передової, щоб передати їжу бійцям особисто в руки. І їм це вдалося. На 10 пунктах бійці отримали продуктові набори. Вони не просто дякували, а називали волонтерів рятівниками.  Побачивши в яких умовах живуть вояки, в якому одязі ходять і що їдять — слів бракувало, окрім одного: держава! Де вона?.. Тому волонтерська допомога, безумовно, необхідна. Коли подивишся в очі бійцеві, переймешся тим духом, наберешся їхнього оптимізму — розумієш: заради цього варто жити. І ще одне. Хлопці приїхали звідти з великим подарунком — привітанням із Днем Незалежності від воїнів АТО для всіх заставнівчан, для «Заставнівської волонтерської сотні» із побажаннями — вірити, що вони не покинуть свої бойові місця, бо за ними — найдорожче — Україна.

С.МАСЛОВСЬКА