Інколи журналістська робота приносить чудові несподіванки. Зазвичай, ми знайомимося з людьми, а вже потім — з ремеслом, якому вони себе присвятили. Цього разу вийшло з точністю — до навпаки…
Якось, об’їжджаючи поля ТОВ «Хрещатик-Агро» (готувала матеріали до чергової публікації), звернула увагу на автобусну зупинку с.Рудка. Раніше ця маленька будівля мала дуже непривабливий вигляд. А тут — розмальована у національно-патріотичному стилі. Та ще й як професійно (за допомогою односельчан). Головний агроном того господарства Василь Микитюк назвав ім’я та прізвище юної рудківчанки і невдовзі ми зустрілися з майстринею художнього жанру. Точніше, вона має талант не тільки до малювання, але й інших видів мистецтва. Але все по порядку…
Отже, до редакції «Голосу краю» завітала струнка, мила і привітна дівчина. Це — Мар’яна Хитик, авторка шедевру на стінах ще так недавно занедбаної автозупинки. Ми швидко розговорилися, юнка щиро та невимушено коротко переповіла про себе…
— Я народилася в селі Рудка, у Бабині закінчила неповну середню школу і вступила до художнього коледжу м. Косів. Там же здобула і вищу освіту у Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва Львівської Національної академії мистецтв, — відчеканила, гарно посміхаючись, дівчина.
Чому саме вибір випав на професію художника? Мар’яна недовго думаючи, відповіла:
— У житті кожен із нас — художник. Тільки особливості вираження у кожного свої… Я з дитинства дуже любила малювати. Такий хист має і моя мама, а наш тато — столяр — також, вважаю, творча людина. Тому гени, мабуть, зіграли свою роль і я, не роздумуючи, вирішила стати художницею. Хоча маю сестру-двійничку, яку, щоправда, не приваблює мистецтво на стільки, щоб займатися цим професійно. Закінчивши медуніверситет, вона стала медиком. Я займаюся улюбленою справою, від якої отримую задоволення. Це мене надихає на життя, незважаючи на негаразди, які оточують нас.
Дівчина розповіла і про те, що після закінчення навчання вона працювала в м.Рівне, у приватного підприємця, який виготовляв ковані вироби. Річ у тому, що Мар’яна — багатогранний художник. Свої ідеї та задуми виражала не тільки за допомогою фарб, але й металу, глини, дерева, тканин. Вона навіть була учасницею фестивалю «Металеве серце України». Проте дуже тягнуло додому. А в Рудці також ніколи відпочивати. Має чимало замовлень на картини (здебільшого — маслом), оздобу будівель, розмальовки футболок, платтів (акриловими фарбами) тощо. Коли художниця показала на фото свої роботи, одразу ж захотілося їх побачити, як кажуть, «в живу». Природні явища на полотні, гра світла на хмарах, деревах та в горах, натюрморти, портрети, оздоба стін альтанок, будинків — внутрішні і зовнішні в народно-патріотичному стилі, який вона сама придумує, стилізує та фантазує — це вражає. Певно ж, такі таланти варто підтримувати і стимулювати. Особливо, молодих людей, бо чимало хто з них довго не може знайти себе в цьому житті. А моя співбесідниця впевнено йшла до своєї мети і не збирається на цьому зупинятися. Так і виникла ідея рекомендувати Мар’яну Хитик на лауреата обласної мистецької премії ім.М.Івасюка, яку вручатимемо 16 квітня цього року у день його 150-річного ювілею.
Запам’яталися ось такі слова талановитої дівчини:
— Кожен прожитий день впливає на наше життя, дає нові ідеї, тому віддзеркалює тематику творчості. Після Євромайдану і зараз, у важкий для країни час, хочеться всьому світові сказати: неповторність України — у всьому! Місія митців — доводити це. Більшість моїх робіт — відображення того внутрішнього, трохи призабутого, але такого глибинного світогляду простого українського народу…
Що ж тут додаси. Микола Івасюк би цю точку зору гідно оцінив.

С.СВІТЛИЧНА