У нашому житті насправді не так багато свят, які завжди з нами у серці та думках. Та так сонячно стає на душі, коли кажеш  — мама, матінка, матуся… Бо навіть найкрасивіші інші слова та почуття не зрівняються з його  природністю. Можливо, тому День Матері вважається  найбільш зворушливим святом, адже образ найріднішої людини повсякчас із нами…

— Хто моя мама для мене, запитуєте? — розповідає Наталія Колісник із с.Веренчанка. — Вона — моя правда, моя совість і моє сонце, яке крутиться довкола нас, її дітей, онуків та й усієї сім’ї.  Мабуть, та ні, точно, я жодного серйозного рішення не прийняла без мами і жодного важливого кроку в цьому житті не зробила без її відома. Все, що в мені є доброго, — від моїх батьків, особливо — від мами…
 А мама Наталії — звичайна сільська жінка, про яких ми, газетярі, насправді дуже мало пишемо, за що просимо вибачення. Бо саме сельчанки — найбільш вправні і роботящі, встигають порати  чимале господарство, город, та ще й є взірцем на роботі, як, приміром, героїня цієї публікації — листоноша Марія Григорівна Колісник.
Народилася вона у с.Верен­чанка, у сім’ї колгоспників. Батьки дуже хотіли аби донька та син Юрій (на жаль, нині покійний) обов’язково вчилися. Син таки здобув дві вищі освіти. Марійка й сама мріяла вступити до медучилища. Але доля очікувала на порозі її сімнадцятиліття. Перше кохання виявилося сильнішим за мрію. Хлопець Михайло дуже пишався своєю вродливою нареченою. Коли друзі жартували, мовляв, юна ще твоя дівчина до заміжжя, відповідав: «Не заздріть, вона ж цвіт Веренчанки, моя красуня…»  
А вже через рік після народження доньки вирішила піти працювати на Чернівецький гумо-взуттєвий завод, пізніше — на машзавод. Коли запропонували роботу в селі — листоношею та ще й на ділянці, де мешкала її родина, — дуже втішилася і погодилася. Чи зрадила мрії? 
— Та ні, — відповідає, — бо дитячих бажань було дуже багато, за ними — гай-гай не встигнеш, головна ж професія для жінки — материнство.
 Так,  бути берегинею домашнього вогнища, стати мамою трьох хороших дітей, жити в злагоді з чоловіком, родиною, односельчанами, бути завжди бажаною гостею в оселях, куди носить пошту, — це  немала життєва нагорода, якою не кожен похвалиться. А ще Марійка дуже любить читати. Вона впродовж багатьох років передплачує не менше, ніж 7-8 видань. Погодьмося, не так багато сільських жінок має таке незвичне хобі. Отже, сама читає, тому й охоче пропонує свої  улюблені видання односельчанам. Про «Голос краю» каже — одна з улюблених газет, з якої дізнається про всі події району. Інші, наприклад, «Поштовий вісник» — все про професію та новинки державного значення. Хоча не обділив її Господь і справжнім жіночим талантом — вишивання. Оселя Марійки — ніби заквітчана наречена — у барвистих рушниках, подушках і дітям справила вишиванки. Нині, каже, не ті очі, але онучків треба потішити головним українським атрибутом… 
У листопаді цього року виповнюється три десятки літ, як вона працює на пошті, топче ряст рідного села за будь-якої погоди. Знає, де живе кожен її односельчанин, адже не раз доводилося підміняти колег-дівчат, коли ті йшли у відпустку. Поважає, але й водночас намагається допомогти молодій завідуючій поштового відділення — це Ю.Буга та її замісникові Н.Гулик. Своїми подругами вважає колег — С.Данацко, О.Чорнятинську, М.Бабуняк,  яких любить і яким довіряє. Дівчата дружно доставляють людям пенсію, беруть плату за газ, електроенергію. Виконують головну функцію — несуть газети, журнали, листівки, пропонують й різні види товарів.
 — Бесіда з людьми завжди приносить задоволення, — каже Марія Григорівна. —  Інколи таке спілкування — радість і надія… Звісно, довго не можу затриматись за розмовами, бо обійти 300 хат — це накрутити 5-7 кілометрів — у спеку та дощ,  мороз і снігові замети. Але, коли знаєш, що тебе чекають, не відчуваєш ані холоду, ані вітру…
 Отже, попри важку ношу — має добре серце. Із чоловіком Михайлом живуть душа в душу, тішаться дітьми. Наталя — заступник директора з виховної роботи Веренчанської ЗОШ, Руслан — будівельник, Андрій — працює в реанімаційному відділенні Заставнівської лікарні. Бабусина щаслива п’ятірня — її онуки — Люда, Діана, Наталя, Андрійко, Юрко —  радість, розрада і стимул, що додають сили, енергії жити і працювати з відчуттям бути потрібною сім’ї, дітям, односельчанам, Україні.

С.МАСЛОВСЬКА