Вдивляюсь в погруддя... надломлена мить...
І жест благородства, любові.
Вдивляюсь в погруддя... і серце болить,
І ранить байдужості слово.
Сьогодні святкуєм ми твій ювілей...
А скільки пройшло, друже, років?
Де хата-садиба?(Цей справжній музей),
Духовності нашої кроки...
Невже в благородстві активних діянь
Не зможем зробить... ( Що ці кроки?),
Щоб велич митця і духовності сад
Плоди дарував довгі роки...
Микола Івасюк повертається знов
(Про нього вже знають мільйони)
Ми шану віддаймо і нашу любов...
Цей жест є для нас оборона...
Свята оборона...Духовності храм...
Заставна сьогодні святкує...
У вірі Всевишній розбудить серця
Й величний тріумф подарує...
Єднаймося , друзі, у справжній сім’ї
Духовних святих оберегів
(Як мало потрібно людині в житті?)
А наш, буковинський, цей легінь...
З малого хлопчини він зріс до митця,
В картинах утверджував силу.
Ось мати, там соняшник, далі Богун,
Богдан... і стривожений Київ...
Це пам’ять і біль... Це є миті життя...
(«Система»... розправу чинила)
Та сила таланту повернута знов
У пам’яті нашій... картинах...
Є вулиця в місті, ще школа...
Книжки...погруддя...В Биківні могила...
Микола Івасюк повертається знов
і в тому є мудрість і сила...

І.КОЗАК, м.Заставна 05.04.15