Ще за радянських часів інваліди війни, «чорнобильці», інваліди дитинства, батьки і родичі дітей-інвалідів мали право отримувати у власність автомобілі, оскільки наявність транспортного засобу дає можливість значно полегшити життя людей з особливими потребами. 

Подібна  політика  соцзахисту збереглася  до сьогоднішнього дня. На зміну «Запорожцям», прийшли «Таврії», а згодом «Славути». Втім, щоб отримати автівку, людям з особливими потребами доводилося роками стояти у черзі, доволі часто — безперспективно. З часом інваліди ставали все старшими і все більше потребували транспортних засобів, а держава — все біднішою і не мала можливості їх забезпечити. Тому, своєрідним рятівним колом і шляхом безоплатного отримання транспортного засобу  для таких людей, стало законодавчо закріплене в кінці 90-х років, рішення про ввезення автомобіля в Україну в якості гуманітарної допомоги. Такий  варіант  довший час влаштовував  всіх: інвалідів, які адресно отримували засіб для пересування, та  державу,  яка дозволяла це і навіть заохочувала, от тільки закривала очі на те, що здебільшого авто як «гуманітарну допомогу» родичі інвалідів купують власним коштом, щоправда, економлячи на розмитненні.

Проте, від 19 липня 2006 року набрала чинності постанова №999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», яка забрала право у родин користуватися автівкою після смерті інваліда. До того  часу в  Україні діяли норми  закону,  за якими машина залишалася в родині. Природно, що такі зміни, викликали обурення у членів родин інвалідів,  які  фактично, самі оплачували придбання транспортних засобів,  хоча — згідно документів — ці автомобілі безкоштовні,  до того ж  подаровані департаментам соцзахисту.  Питання набуло суспільного резонансу. Країною  прокотилася низка судів та вилучень автомобілів, що згодом  вилилося  у пікети в різних містах України, скарги і звернення до всіх державних інституцій.

Колективне звернення зневірених членів родин, померлих інвалідів війни, яких — цитуючи  звернення — роблять «жертвами» непродуманих дій чиновників, а також «правопорушниками» чи навіть «злочинцями»» від січня 2015 року до народного депутата України  Максима Бурбака не могло  залишити  його байдужим. За словами Максима Юрійовича, про цю проблему  йому  відомо не один рік, адже вилучення  автомобілів  відбувається з 2006 року. Проте ініційоване ним ще за попереднього скликання внесення поправок до законодавчого акту, яке би відновило  справедливість щодо родин померлих інвалідів було неможливим за тогочасного складу ВРУ.

Вже 11 лютого цього року, поправки, запропоновані Максимом Бурбаком до законопроекту №0932 (щодо підвищення рівня соціального захисту ветеранів війни) в якій йдеться про те, щоб автомобіль, який був наданий людині з інвалідністю — після смерті передавався у власність спадкоємцю, а не повертався державі була затверджена на профільному комітеті. Присутніми на засіданні комітету ВР у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю були на запрошення  народного депутата й буковинці — члени ініціативної групи. 

 А 14 травня з другої спроби голосування, після роз’яснень та дебатів у сесійній залі  поправки до законопроекту були прийняті, як і норму  про поширення цієї поправки і на час до набрання  чинності цього документа. 

«Доручення ініціативної групи з Буковини виконано!», — написав на своїй сторінці у соціальній мережі ФБ Максим Бурбак.

Світлана ШАТКОВСЬКА