Самоорганізація та згуртованість —  нині не пустослів’я, а характерна ознака часу, в якому живемо. Саме час та самосвідомість покликали людей до гурту, аби не залишати армію наодинці з агресором. Що казати, з кожним днем життя дорожчає. Ціни, тарифи, війна — заганяють простого українця у глухий кут, а він, наперекір усьому, ділиться інколи останнім із ближнім…

Заставнівчани вже вкотре доводять, що не можуть бути байдужими до того, що відбувається в Україні. Щойно кинули клич про те, що готується 9-та відправка в зону АТО, люди  почали зносити продукти до Марії М’якоти і залишалися там, аби долучитися до чергового приготування їжі. Щоправда, почалася справжня весна,  заставнівчани кинулися садити картоплю, веснувати, одним словом, але водночас,  не рахуючись із часом, поспішали з городів, аби встигнути за короткий час виконати чималий обсяг роботи. Насправді нелегко все  далося, адже потрібно було за одну добу впоратися із м’ясом трьох свиней (від заставнівчанина В.Радиша, В.Мінтенка — житель с.Снячів Сторожинецького  району, а третю придбали за гроші, зібрані волонтерами). Кошти, як завжди, жертвували жителі нашого міста, підприємець Ярослав Бойчук, власники будівельних магазинів, а також — від двох цегельних заводів, заробітчанка з Німеччини Тетяна передала 200 євро. Прихожани місцевої церкви Пресвятої Богородиці зібрали чималу кількість продуктів та близько 2-х тисяч гривень. Оскільки погода внесла свої корективи, всі страви готувалися  дещо по-іншому. Традиційні голубці, аби не зіпсувалися в дорозі, фасували у трилітрові банки, таким методом готували квасолю з м’ясом, плов та звичайні тушонки — стерилізували в печі. Такої кількості замащених печей, — дев’ять, на нашому рахунку ще не було. Крім цього, закривали у банках паштети різних рецептів, коптили рибу, сало, підчеревину, м’ясо і знову ж постаралися наші пекарі та кондитери, які передали велику кількість хліба і солодощів. Раніше нам  важко давалося приготування «цвіклів», бо 5-6 мішків хріну потрібно було натерти на  терці, а цього разу свої раціоналізаторські здібності проявив наш Юрій Аксентійович Кушнір. Звичайна «болгарка», консервна банка — і пристрій, який скоротив час і кількість людей, готовий. 
Луганський напрямок вибрали не випадково. Бійці з окремих блок-постів просили привезти  їжу із Заставни, і ми не могли їм відмовити. А супроводжував вщент забитий стравами «Мерседес-спринтер» Віталій Петришак. Це його друга поїздка в зону АТО. Після повернення додому він був небагатослівний, але сказав, що Луганщина дуже змінилася з часу його попередньої поїздки. Зруйновані села, злиденність  і заляканість мешканців, напівпорожні міста та необроблена земля — таке тамтешнє мирне, якщо можна так сказати, життя. Смак адреналіну відчув у Трьохізбенці, поблизу якої ідуть бої… Важко йому забути і слова, сказані вихователькою дитячої установи, котра не відмовилася від їжі  для дітей, але різко запитала: «Коли ви звідси заберетеся?..» Біда в тому, що таких «зомбованих» російськими ЗМІ, немало. 
Вже на другий день воїни телефонували до нас і  знову дякували: «Дівчата, якби не ви,  волонтери, та ще родина, ми б не мали за кого тут ризикувати власним життям… Ваша їжа настільки смачна, що, скуштувавши її, ми стаємо не тільки ситими, але й добрішими, ви гуртуєте нас, згладжуєте гострі кути армійських буднів і додаєте сил та оптимізму, що ми недаремно тут…» Таких подяк чимало, але є такі, що запам’ятаються на все життя… Коли ми поспішали до церкви Пресвятої Богородиці (м. Заставна) за продуктами, до нас підійшов юнак у військовій формі і сказав: «Я боєць 25 окремої повітряно-десантної бригади,   в Авдіївці ми  з хлопцями їли ваші голубці, за їхнім дорученням сьогодні приїхав до вас  велосипедом із Чернівців, щоб подякувати за те, що турбуєтесь про нас». Віктор Завальнюк, так звати бійця, допомагав нам завантажувати продукти, розповідав, як «сепари» підбили його БТР, але він зробив усе можливе і навіть неможливе аби врятувати життя друзям… Як з’ясувалося, він — круглий сирота, йому незнайомі родинні стосунки, але щирість так і випромінювала з його очей. Він бачив смерть, зраду, страх, та це не вбило в ньому відчуття  дружби, любові та патріотизму…
— Наближається свято 9 Травня, час закінчення жорстокої Другої світової війни, — мовить Віктор. — Війна українцям випадає, на жаль, щопокоління.  Бажаю всім матерям аби вони ніколи не проводжали синів на війну і хочу запевнити: наша, справжня перемога буде обов’язково за нами. У цьому нам допоможуть волонтери і Господь. 

P.S. Зараз заставнівські волонтери готуються до 10 передачі страв у зону АТО, заплановану на 20 травня, приурочену до храмового свята нашого міста.  Просимо долучатися всіх небайдужих громадян. Готуватимемо воїнам чимало сюрпризів — нові страви та обереги. Деталі за  телефонами: 066 135 96 21 — М. М’якота, 066 940 14 54 — С.Масловська.

С.СВІТЛИЧНА