Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Вересень » 12 » ПІДСТУПНІСТЬ КАЇНА
12:13
ПІДСТУПНІСТЬ КАЇНА

Недавно прочитав книгу львівського історика й дослідника Святослава Семенюка про розвиток українського етносу з моменту його зародження і до сучасності. Мене вразили наступні слова: «Найбільш проблемними для українства нині є взаємини не між Києвом і Варшавою, Прагою, Бухарестом, а між Києвом та Москвою, Україною і Росією. Від того, як ці проблеми будуть вирішені, залежить не тільки майбутнє усього слов’янства та Європи, а й, без перебільшення, цілого світу». Ця теза була висловлена поважним науковцем задовго до виникнення російсько-українського конфлікту. Досліджуючи взаємини України й Росії від періоду існування Київської Русі, автор не міг не бачити закладеної колись бомби уповільненої дії, яка рано чи пізно мала вибухнути великим конфліктом. Так воно й сталося і не факт, що війна на Сході нашої держави не виллється у більш глобальний європейський чи світовий. Як кажуть, не приведи Господи до такого розвитку подій, але підстави так думати очевидні. Щоб усвідомити трагічні події сьогодення, варто повернутися в минуле й знайти історичні моменти, коли так званий «старший російський брат» чинив наругу над історичними фактами та документами.
Для більшості українців справжньою новиною буде те, що наші предки ступили на землю України не раніше V ст., на початку VІ ст. осіли на Дністрі, а Дніпро побачили уперше в VІІ ст. У тому ж VІІ ст. русини сягнули Десни та Сейму, а в північних регіонах сучасної Росії українська культура з’явилася лише на початку ІХ ст. Проблему давньоруського етногенезу спотворила російська історіографія. Такого ступеня фальсифікації історичних фактів, такого знущання над історією сусідніх народів і свого власного  не дозволяла собі жодна інша історіографія світу.
Можна визнати той факт, що три племені (новгородські словени, в’ятичі, радимичі) і частково кривичі, які увійшли як складова частина до російського народу, справді були руськими, слов’янськими племенами і є найближчими етнічними родичами білорусів та українців. Встановлено, що за кровною спорідненістю, східні українці є дуже близькими до білорусів, а також до населення Псковської, Новгородської, Смоленської, Брянської, Калузької, Курської, Воронезької та Білгородської губерній Росії, тобто до безпосередніх нащадків саме цих трьох руських племен. Варто також визнати, що в основу російської мови, через те, що панівна еліта прийшла з Києва і до 1240 р. саме ці слов’янські племена відігравали провідну роль у культурному та духовному розвитку цього величезного краю, лягла давньоукраїнська мова, хоча із досить значними угро-фінськими та тюркськими домішками.
Російські історики ретельно замовчують той факт, що генетичну основу російського народу, а, отже, його психологію та менталітет, склали не ці три руські племена, а більше 40 інших племен іранського та угро-фінського походження (весь, єм, чудь, меря, мурома, булгари, карели, іжорці, пермь, чичили, мордва, огузи, ячма та інші). Саме тому у своїй основній масі російський народ не є слов’янським, руським, а, як він себе називає, – російським народом. Слов’янський елемент у них становить лише 10%. Росіянин має набагато більше прав називати себе фіном, угорцем, татарином чи навіть монголом, ніж слов’янином, руською людиною, і саме це є найбільшою проблемою сусідніх із Росією двох справді руських народів – українського та білоруського. Руською є лише територія від Новгорода до Архангельська, а також згадані вище прикордонні області, які безпосередньо прилягають до кордонів України.
Уже у ХІІ ст. в жилах російського народу текло від 70% до 80% угро-фінської крові. Так вважають всі історики, хто серйозно займався етнічною історією росіян. Цей розкол у давньоруському середовищі відбувся в ХІІ ст. Вперше на історичну арену російський тип виступив у особі князя Андрія Боголюбського. Як визначив російський історик Василь Ключевський, це був новий, абсолютно неруський тип людини, який із плином часу став характерним для усієї Росії. Він одружився не з русинкою, а з булгаркою, нічого руського не любив, порозганяв усіх своїх родичів, постійно сидів у своєму Боголюбові і плів підступні інтриги проти Києва. При штурмі Києва Андрієм Боголюбським у 1169 р. і була пролита перша кров, яка навіки розділила росіян та русинів-українців.
Не було б нічого страшного, якби етногенез росіян обмежився лише фіно-угорськими впливами. Однак основну роль у становленні російського генотипу та виробленні російського менталітету відіграли навіть не угро-фіни, а величезні маси тюркських, татаро-монгольських племен, які у ХІІІ ст. прийшли зі сходу й упродовж ХІІІ-ХХ ст. інтенсивно перемішувалися з росіянами. Всупереч твердженням багатьох російських істориків, татаро-монголи так і не повернулися назад, а навіки залишилися на завойованих ними землях, що підтверджує цілий ряд історичних джерел.
Монголо-татарські гени не могли не позначитися вкрай негативно на ставленні росіян до Русі, і, як у часи гунів, аварів, половців та печенігів, Росією опанувала дика ненависть до слов’ян, самого руського духу. Монголо-татаро-тюркські впливи негативно позначилися на ментальності та характері росіян. Вони виявилися гідними учнями монголів і чудово засвоїли їх мистецтво панування над іншими народами. Навіть російський історик Микола Карамзін (нащадок Кара-Мурзи) відзначив, що «у теперішній вдачі росіян панують риси, прищеплені від монголів». Що вийшло в результаті цієї угро-фіно-татаро-слов’янської мішанини, засвідчують спостереження російських вчених, зокрема, історика Афанасія Щапова: «Повсюду в тех местностях, где и теперь еще заметна смешанность населения или, где живут крестьяне, обруселые из финского или вообще инородческого племени, народ доселе отличается особой умственной неразвитостю, неподвижностю, тупостю, апатией, как, например, в восточных уездах Костромской губернии, в Мещерской стороне Рязанской губернии, к северу, к границам Владимирской губернии, в Черемисских и Чувашских местностях Казанской губернии и вообще во многих захолустьях юго-восточных губерний. Это и жадность к напиткам, и склонность к дракам. Вместо силачей разума у нас родились силачи мускулов. Суто руские черты почти полностю сохранил украинский народ, ибо он в наименьшей степени смешивался с татарами».
Від ХVІ ст. історичні джерела відзначають разючі зміни в характері росіян, які відбулися після так званого «повалення татаро-монгольського іга». В цей час іноземці чітко вказують на московитів та русинів, як на два абсолютно різні народи. Природна гостинність, доброта, щирість та інші слов’янські риси почали тонути в морі нічим не виправданої жорстокості, нехлюйства, презирства до інших народів. Провідною рисою характеру росіян стало рабство і постійне бажання уярмити, зробити рабами інших. Французький історик Гійом Рейналь із цього приводу писав: «Навіть, якщо кріпосне право тут (в Росії) впаде, то неможливо буде підняти цей народ із рабського отупіння до відчуття свободи». Пізніше Герцен з тривогою запитував себе: «Отчего наши руки не принимаются за большой труд, а все лезут с оружием на чужие земли?» Можна не сумніватися, що саме ця риса російського характеру спонукала Росію сьогодні до анексії Криму, а також до відторгнення від України південно-східних земель.
Загарбання, нехтування рідними землями і водночас постійний, суто монгольський, майже маніакальний потяг до чужих земель став провідною темою не тільки зовнішньої політики московських царів, а й дуже помітною рисою характеру будь-якого пересічного росіянина. Не вміючи навести лад у своєму власному домі, вони постійно прагнуть потрапити до більш заможних хат своїх сусідів, та ще й обов’язково так, щоб установити там свої порядки. Нам ніколи не слід забувати, що на чолі руських земель Москву поставили монголи, а не сама Русь, і що в історичній перспективі ця російська держава, яку називали Московією, Російською імперією, Радянським Союзом, тепер Російською Федерацією, є прямим продовженням не руської історії, не Русі, а монгольської монархії, заснованої Чингізханом.
Починаючи з середини ХVІІ ст., від Переяславської ради 1654 року, Москва постійно й цілеспрямовано намагалася прив’язати Україну до Росії, знищуючи українську мову, культуру, її кращих людей. Найбільшого нищення та переслідувань зазнала українська мова. Вона заборонялася, переслідувалася, висміювалася, принижувалася, одним словом, – нищилася, а разом з нею, тихо і безкровно, нищився цілий етнос, щоб у майбутньому від нього не лишилося й сліду. Нейтралізація українства здійснювалася прихованими та підступними методами. Скориставшись тим, що декілька племен, які увійшли до складу російського народу, справді були слов’янського, руського походження, Москва повела широку пропагандистську кампанію за те, що українці і росіяни є нібито одним народом, а, отже, і мова у них має бути одна, російська. Потім Москва пішла на безпрецедентний у світовій історії крок, підмінивши етнічну назву обох народів. Русин став «малоросом», а згодом українцем, а росіянин, за своєю суттю фін і монгол, – «русским».
Через таку, на перший погляд, дурничку українство почало втрачати свою тисячолітню історію, насамперед історію Київської Русі, а Москва, навпаки, приписувати її собі. Першому ця ідея прийшла у голову Карамзіну (Кара-мурзі) і інтенсивно розробляється та «науково» обґрунтовується досі. Ще недавно російський президент Володимир Путін в одному з виступів заявив: «Я считаю, что русские и украинцы были и есть єдиным народом».
Сказані недавно слова Президента України Петра Порошенка про те, що український і російський народи не є братніми, в Держдумі Росії сприйняли в штики. У відповідь голова думського комітету у справах СНД Леонід Слуцький відзначив: «Заперечення братерства народів Росії і України – повна історична амнезія. Росіяни і українці були й залишаються братніми народами з єдиною історією та культурою. Тривалий час ми були єдиною великою країною, що перемогла фашизм». В той же час російський високопосадовець забув чомусь згадати про агресію Росії щодо «братньої» України, про загарбання Криму, про розв’язану війну на східноукраїнських землях. У поведінці так званого старшого брата наочно проглядається підступність Каїна, який виношує думку як би звести зі світу свого «любого брата».
Результатом подібної гри Москви у Донбасі було те, що упродовж останніх двох століть відсоток цих «руських» людей зріс з 2,2% до 48%, що природним шляхом ніяк не могло статися. Як показали спеціальні дослідження, цього досягли навіть не стільки завдяки переселенню росіян на Лівобережну Україну, скільки завдяки манкуртизації українців у ході хитро спланованої операції з «русифікації руських». Ці «русские» люди, що проживають на сході України, остаточно втратили відчуття свого коріння і навряд чи вже колись збагнуть, якого вони роду-племені і що зі слов’ян їх за допомогою гри слів «руський» і «русский», зробили росіянами, азіатами. Тому не дивно, що сьогодні значна частина східноукраїнського населення, в тому числі Донецької та Луганської областей, цурається рідного кореня і має проросійські настрої. Хоча, якщо копнути глибше, можна назвати набагато більше факторів, які віддаляли східноукраїнське населення від Великої України.
Аналізуючи вищезазначені факти, стають зрозумілими  якоюсь мірою причини подій, що відбуваються на території Луганської та Донецької областей. Очевидними є також прорахунки сучасної української влади, яка за останні двадцять чотири роки не виробила чіткої програми з об’єднання населення в єдиний народ. Нічого не робилося аби всім 48 мільйонам жителів хотілося жити в незалежній Україні, відчувати себе справжніми українцями. Переслідуючи свої імперські, загарбницькі цілі, російська Кремлівська влада знайшла в особі численних українських манкуртів вірних та надійних союзників. Запалене вогнище війни знищило інфраструктуру сотень міст і сіл, сотні підприємств і шахт, які давали роботу, отже, й засоби до існування, порушило звичний спосіб життя. Більше того, у війні багато мирних жителів загинули і тисячі стали каліками, мільйони змушені були покинути рідні місця. Це жахливий результат спотвореної, зазомбованої свідомості жителів великого регіону, більшість з яких народилися й виросли в Україні, але так і не стали українцями.
Мені, як пересічному українцеві, що любить свій край, свою Батьківщину, сьогодні важко спрогнозувати подальший розвиток подій. Останні події нас, українців, повинні ще раз переконати: Україні потрібно раз і назавжди відмежуватися від Росії. Із Росією у нас ніколи нормального майбутнього не буде.
Хочеться, аби ця братовбивча війна, нарешті, закінчилася, щоб тисячні жертви в ім’я нашої Вітчизни не виявилися марними. Переконаний, що це важке випробування, яке послав Бог Україні, український народ витримає з гідністю й перемога буде за нами.

Микола Черешнюк, смт.Кострижівка

 

Переглядів: 543 | Рейтинг: 0.0/0