«22 июня, ровно в 4 часа
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война!»
Із радянської пісні

22 червня 1941 року видався найдовшим і найстрашнішим днем в історії нашої України. 3 години 15 хвилин ранку. Великі групи випускників у всій країні, захмелілі від щастя, що вони нарешті закінчили школу і тепер ідуть зустрічати новий день свого життя, раптом побачили, що над їхніми головами, в ще темному небі хмарами почали летіти літаки. Їх було так багато, що наївні діти подумали: «Знову якісь військові маневри... Вони тепер розлітались!»

А за якусь хвилину на голови людей, на великі міста і аеродроми з диким вищанням полетіли фашистські бомби. Адольф Гітлер віддав наказ №21 під кодовою назвою «Барбароса» без оголошення війни раптово напасти на СРСР. На наше нещастя ми тоді входили до складу цієї величезної і безправної країни, де правив бал Йосип Вісаріонович Джугашвілі(Сталін).

Ця безжалісна людина мало того, що закувала у залізні кайдани сотні народів і національностей, так ще і планувала напасти на Європу десь у 40-і роки (за мірою готовності до світового загарбання). Ще 23 серпня 1939 року Сталін домовився із Гітлером про таємний розподіл сфер впливу у майбутньому завойованому світі. Однак німецький фюрер його перехитрив, бо вбив в його голову договір про ненапад на 10 років. Поки коричневі фашистські орди плюндрували Європу, Сталін посилено готувався до свого нападу. Що він і продемонстрував 17 серпня 1939 року, захопивши всю Східну Польшу, Галичину, Буковину і Прибалтику. Рівно за місяць до цього страшного дня радянський розвідник американського походження Ріхард Зорге повідомив Москві про точний день і годину нападу Німеччини на СРСР. Однак все було проігноровано.

Перед початком блітц-крігу(блискавичної війни) гітлерівці зосередили проти СРСР небачені на той час сили. На трьох стратегічних напрямках було розміщено групу армій «Північ», командуючий генерал-фельдмаршал В.Леєб, групу армій «Центр» — генерал Ф.Бок, групу армій «Південь» — генерал Рундштедт. Це — 5,5 млн. солдатів Німеччини, Фінляндії, Угорщини, Румунії, пізніше і Італії, 47,2 тис. гармат, більше 5000 літаків, 4,5 тис. танків і 216 кораблів. Їм протистояло з радянської сторони: 6 млн. солдатів, 16 тис. літаків і 18,7 тис. танків. Такі скупі факти!

На українському напрямку генерал Рунштедт мав у своєму розпорядженні 50 дивізій і 13 бригад, весь 4-ий повітряний флот Герінга і всю армію королівської Румунії. Радянські війська Південно-Західного та Південного фронтів мали 80 дивізій, 5625 танків проти 850 німецьких та 2700 бойових літаків проти 1300 німецьких. І аж 66 прекрасно оснащених аеродромів!

То чому ж так сталося, що фашисти за тиждень пройшли більше ста кілометрів вглиб нашої землі, чому не було належного спротиву? Раптовість удару — це так. Тільки за кілька днів гітлерівці знищили 579 літаків. А в боях біля Луцька наші танкісти в 20 разів мали більше втрат в танках, ніж німці. За три тижні боїв із 170 дивізій в генерала Кирпоноса залишилося боєздатними тільки 70! В полон потрапило більше 2 млн. бійців, які утримувалися в нелюдських умовах.

Причин тієї трагедії було безліч. Ось одна з них. Війська СРСР не були готові до оборонних боїв, вони готувались до наступу на Європу. Тому і начальник штабу Гітлера генерал Гальдер здивовано пише: «Верхівка радянського командування зовсім не бере участі в керівництві військовими операціями...» А керувати то і не було кому! Адже перед війною Сталін особисто віддав наказ репресувати чи розстріляти більше 44 тисячі вищого військового керівництва!

Наші солдати мали в руках гвинтівку Мосіна і 5 патронів, а артилеристи — гармати без снарядів! Пройшло 74 роки, а як боляче за наших бійців, що голіруч ішли на танки... Ніхто у ті страшні дні не думав, що то страхіття триватиме 1400 днів і ночей! Що наша миловидна і миролюбна Батьківщина втратить майже 8 мільйонів найкращих синів і дочок. І сьогодні ми маєм новітнє лихо, новітню безжальну війну! І ніхто достеменно не знає, де її кінець і де довгожданна перемога. Але ми віримо в нашу армію, бо створили її самі, самі годуємо і одягаємо, плачемо за вбитими і молимось за пораненими. Але ми переможемо! Слава Україні! Героям слава!

Історія посміялася і над Сталіним, і над Гітлером. Називаючи план нападу на СРСР іменем імператора Барбароса, він не дочитав історію до кінця. А кінець досить прозаїчний. Войовничий імператор, йдучи в хрестовий похід в Єрусалим, заблукав у пустелях Сірії, а, коли добрався до річки, нахилився пити води, впав — і втопився. Така правда. А лютий Сталін у 1944 році після виселення кримських татар своїм наказом №227 мріяв виселити і нас із України. Але факт такий: Україна є і буде, а вождь пішов на смітник історії. На черзі — новий загарбник...

РАНОК СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Найдовший день отого літа ще десь на сході визрівав.
Земля ще темрявою вкрита, і соловейко заспівав,
Та раптом змовк і загубився. В страшному гуркоті з небес
Небесний звід хрестами вкрився, — диявол на землі воскрес...
Фашистські свастики на крилах бомбардувальників чужих
Замерехтіли в небосхилах і навіть вітер раптом стих.
Все заніміло на хвилину, земля зіщулилась на мить,
Вхопивши в руки стебелину... Та смерть уже згори летить.
Тисячі бомб на нашу долю упали на усі міста,
Спаливши за секунди волю, і чорна ненависть густа
Впала на землі наші рідні, — прийшла коричнева чума.
І запалали хати бідні, рятунку вже ніде нема.
Здавалось, ранок не настане в страшному мареві вогнів,
Із сонцем страх, мабуть, розтане й натомість розростеться гнів.
Та вранці танки скрізь чужинські руйнують хати і поля.
Солдати наші українські падають скошені й земля
Їх пригортає вже востаннє до своїх спалених грудей...
Проміння обгоріле раннє сліпить наляканих людей ...
Німці ж на танках всі веселі, мов на екскурсію прийшли,
Губних гармошок звуки милі, та слухачів тут не знайшли.
Цивілізована Євпропа топтала чоботом наш край...
А більшовицька Азіопа, нам, залишивши цей роздрай,
Втікала до свого Сибіру. Нас залишили помирать.
І як не втратити тут віру! Коли коричневая рать
Три роки із нас кров точила, — усе, що можна забрала,
Рядном кривавим всіх накрила, а в Вінниці «Вервольф» звела.
Бо думав Кох, що він навічно прийшов у край наш панувать.
Все було в Гітлера логічно, — непереможна ж в нього рать.
Нас розділив по половині: сильних — у рабство, іншим — смерть,
І як звучить це дико нині... Та Бабин Яр забитий вщерть
Людьми невинними, святими... Будьте ж ви прокляті, кати!
А ми поплачмо всі над ними, там же лежать чиїсь брати,
Убиті сестри з матерями, із немовлятками в руках...
Невже повториться це з нами? Бо цей нелюдський дикий жах
Знов у домівки наші рветься. Цей раз зі Сходу ворог йде.
П’яний москаль в танку несеться і Адольф Новий їх веде.
Вже більше року Схід руйнує цей ненаситний азіат,
Нікого в світі він не чує, цей безпардонний варіят.
Марить всесвітнім пануванням і це у XXI вік!
А платим ми своїм стражданням, а цей диявол-чоловік
Лякає Київ і Одесу, лякає Львів і Чернівці,
Що він за дві години часу свою орду сам направці
Кине на нас, коли захоче, як карта випаде йому...
Тоді насправді загуркоче, тоді вже руськую тюрму
Нам приготує цар новітній... Тому в тривозі живемо.
У день червневий цей всесвітній давно уже ми не спимо.
Готуємо війська народні, і вірим — ворог не пройде.
Ми вже по морді дати годні. Від нас небитим не піде!

В.САДОВНИК, 2015 рік