Того дня кудись поділися людська радість і сміх. Всі знали, що до Заставни везуть «двохсотого»… Чорна хмара жалю і скорботи охопила містечко щойно білий бус, огорнутий жовто-блакитним знаменом, зупинився посеред вулиці Незалежності. Здавалося, що на мить зупинилося життя. Лише тихі кроки, стогін та важке дихання заставнівчан ніби промовляли: а йому ще жити і жити! Але… 

Прощання з нашим земляком, справжнім патріотом України, зібрало чимало жителів райцентру біля Будинку дитячо-юнацької творчості, аби віддати шану загиблому в зоні АТО, юрківчанину Миколі Івановичу Соловію. Упродовж години потік людей з квітами не припинявся. Кожен торкався домовини, наче присягаючись: ми ніколи тебе не забудемо… Схлипували жінки та дівчата, витирали сльози чоловіки й юнаки. Ніби загнана пташка, ридала мама: «Куди ти зібрався, мій ангеле?..» Не заховати душевного болю батькові, синові, доньці, всій родині… 

Стиснувши зуби, побратими продовжують останню дорогу додому. Під’їжджаючи до Юрківців, автівки стишують ходу. Односельчани навколішки зустрічають свого Миколу — доброго, щирого, з відкритим серцем і душею. Таким його знають, таким запам’ятають. Хто подумки, хто вголос просять вибачення, дякують за те, що був справжнім захисником. Ми зобов’язані йому усім — за спокій, за життя. Щирі співчуття родині висловлюють  заступник керівника апарату облдержадміністрації О.Шкурідін, голова райдержадміністрації Ю.Кітар, голова райради Д.Скігар, голова села М.Смеречанська. І сотні думок сплелися воєдино: дай, Боже, миру Україні!!!

Ще один воїн-ангел відлетів на небеса. До Небесної сотні. Ні, вже тисячі, щоб там молитися за нас і там оберігати Україну. 

С.МАСЛОВСЬКА