СКАРБ НАРОДУ 
Найбільший скарб у нашого народу
Це — рідна мова українська.
Вона, як калина біля порогу,
Як задушевна материнська пісня.
Мово українська, заметіль вишнева,
Колосись усюди, серця людей тіш,
Бо в країні нашій є Леся й Сосюра,
Вінграновський, Квітка,
Є Тарас, Куліш.
Бо немає мови — нема і держави. 
Без рідної мови, який ми народ?
Ти не рабиня, моя мово,
Ти Мавка лагідна моя,
Де ще прекрасніше є слово,
Як мати, Україна і весна,
Любов і віра, і надія —
Усе в тобі, бо ти — одна.
Нам мова наша душу гріє
Народу Богом ти дана.
Ти тепла, лагідна, як хвиля
Усемогутнього Дніпра.
Тебе почула я б за милю,
Як ніжний голос солов’я.
Живи, борися, наша мово,
Бо ти прекрасніша із мов.
Ти — черемшина, ти — веснянка,
Ти — совість наша і любов!

БЕЗ ТЕБЕ НЕ ЖИТИ
Україно моя!
Хліборобськая мати,
Як тебе не любить
І як в серці не мати?
Якщо в душу запав
Вітерець твій веселий,
Щемні пахощі трав
Мостять гнізда у селах.
Море стиглих хлібів,
Що колоссям аж гнеться,
В полі радісний спів
В моїм серці озветься.
Височінь голуба
І сади кучеряві,
Україно моя,
Я люблю незрівнянні
Твої гори, ліси
І волошки край жита,
Я тобою щаслива,
Без тебе — не жить!
Україно! Ти на Сході у війні.
Це тривожить душу так мені.
Ми ж хотіли миру і добра
Та нема його, нема.
Розбиті будинки, у мінах поля.
Горить моя рідна земля.
Гинуть наші хлопці молоді.
Побажати хочу я тоді —
Бийте ворога до скону
Й повертайтесь живими додому!

У ДУШІ ТРИВОГА
Світе мій, як жити нам без тебе?
Без дітей, без квітів та беріз,
Без шовкоголубого неба,
Без усього милого до сліз.
Світе, як це, поясни мені
Була мати, школа і пісні,
Були друзі і дощі рясні,
Зеленіли ниви і поля —
Все це перекреслить мушу я?
Світе, що це? Мить — і нас уже нема?
Де ж волошки, проліски, весна?
Як без них, без цього чуда світа?
Вже не бачить ні зими, ні літа.
Я збагнути це не можу, ну ніяк.
І в душі тривога, як це так?

Надія МУЛИК, м.Заставна