Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Квітень » 4 » ЗА ЩО НАС ТАК, ПЕНСІОНЕРІВ!?
18:37
ЗА ЩО НАС ТАК, ПЕНСІОНЕРІВ!?

“Душа рвонулась і застрягла в гратах,
Прозорі руки з гратами сплелись“
Л.В. КОСТЕНКО “Маруся Чурай”

В буремний час живемо нині, час потрясінь і перемог.
Нелегко зараз матері-Вкраїні, — не відвернувсь від неї лишень Бог!
Усі далекі і близькі сусіди нам співчувають (на словах)
Та хіба знають наші біди... Їм невідоме слово “страх”.
Страх за життя, страх за майбутнє, за наших змучених дітей,
Бо в ворогів серця відсутні, — за ними тисячі смертей, —
Згубили по степах донецьких пришельці-люті москалі.
Убиті горем матері вкраїнські, — синів, ховаючи в землі...
Останні гривні старі люди — собі на ліки берегли,
Здають на армію: “Хай буде! Від москаля б уберегли!”
“Ага! — подумали в столиці, — гроші в стареньких таки є
Раз тратять їх на небелиці... Тоді й питання постає,
Чому б тарифи не підняти, десь так разочків, може, в сім
Пора в Європу вже вступати, бо скоро там наш буде дім!
Прем’єр сказав — всі підхопили, — і перше квітня вже не жарт:
Всі ціни в небо потяглися! Оце так, так! Оце так фарт!
Старенькі кинулись в крамниці — хоча би що-небуть вхопить, —
Враз спорожніли всі полиці: борошно та крупи щезли вмить!
Це було в березні, а в квітні тарифів паща розверзлась
І розгубились люди літні — дорога вже до ліків — зась!
Буханець хліба — ледь не десять, за м’ясо й думати забудь
Та жебраки настирно просять: “Подайте, люди, що-небудь
Жахаються старенькі часу: “Невже боролись ми за це?!
За голоду страшну гримасу, чи за чиновницьке слівце
Таке солодке та брехливе, таке пекуче, наче “яд”
Останнім часом їх вже злива глушить сильніше, ніж снаряд!” —
Нелегко всім — війна на Сході! Стиснімо дужче пояси! —
Поки терпіння є в народі звучать ці хитрі голоси:
“Он МВФ дає нам гроші та вимагає жорстко з нас,
Щоби тарифи скрізь хороші запанували у цей час.
“Пенсіоніст” іще працює, то з пенсії його забрать
Оте, що лишнє заробляє! Таку їх мать! Таку їх мать!
Із олігархів — ні копійки не взяли на реформи ці,
Бо доля їхняя злодійка, — по міліарду у руці!
Вони на армію не підуть, потонуть в банківських річках,
Та й в Україну вже не вернуть — В Європах стигнуть при свічках!
А ми вкраїнські лохотрони тягнем на плечах усіх вас
Та щонедільні похорони! Такий вже час! Ой, що за час!
Зціпивши зуби, вперто тягнем своє одвічнеє ярмо
І тільки миру щиро прагнем: “Нам би донецьке це “дєрьмо”
Скоріше викинуть в Росію, щоб не смерділо більше тут,
Тоді і здійсним свою мрію: настане хабарам “капут”!
А усіх суддів й прокурорів ми пролюструємо підряд
І вже без всяких там докорів влаштуєм совісті парад.
Ці нечестивці добре знають, що терпимо ми не дарма,
Бо там на Сході нас вбивають із-за московського ярма.
І що самі ми боїмося, щоб не з’явивсь новий Майдан...
Та прийде час — ми зберемося і перевернемо жупан.
Не випробовуйте народу, провладні партії й чини,
Візьміть собі, як нагороду, частину грізної вини
За це шалене зубожіння, за секонхенд, тарифів град...
В нас же не вічнеє терпіння, — вже тліє вибуху заряд.
Коли ви всі вже навчитеся гроші на інших зароблять,
Коли, нарешті, зберетеся від чужих брать і нам давать!
Чи вам приємно, коли люди гребуться в баках для сміття...
Не розрива вам совість груди, чи запізніле каяття...
Чому старі пенсіонери в нас стали лишніми людьми?
Ви ж вже давно міліонери! Нас же рівняєте з свиньми!
За що така жорстока дяка! За чесну працю всі роки?
Що винен старець-неборака? З його тремтячої руки
Ви забираєте останнє! Побійтесь Бога, мужики!
Й до вас же прийде старість рання, туманом пролетять роки!
Б’єте беззахисних по серцю, — старенькі вже не віддадуть...
Лиш виплаканих сліз озерця та в безкінечність темна путь...
За осквернену нашу старість дасте ви Богові отвіт
Така політика — це дикість і сором на вселенський світ.
В буремний час живем ми нині, час перемін і потрясінь
Як вижити тепер людині! Чого в нас більше: Янь чи Інь?!

В. САДОВНИК 2015 рік.

Переглядів: 457 | Рейтинг: 0.0/0