Закінчується 2014-2015 навчальний рік у школах та вишах України. Для учнів і студентів — це найбільш напружена пора. Іспити, ЗНО, переживання, успіхи або ж перші розчарування — без цього ніяк. У напрузі, як завжди, батьки. Вболіваючи за свої чада, аби не «провалилися», переймаються і тим, як вони вчитимуться, адже про корупцію та хабарництво нині багато говоримо, а насправді нічого на краще не змінилося. Та, мабуть, не скрізь.  Безумовно, корупцію необхідно знищувати комплексно,у всіх сферах суспільного життя, але її неможливо подолати, не викорінивши з вищої освіти. Гарним прикладом цієї великої справи, та ще багатьох інших інновацій розвитку науки і агровиробництва може поділитися Київський НУБП.  Недавно в цьому навчальному закладі відбулася Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 85-річчю з дня народження академіка, доктора сільськогосподарських наук, професора Г.Богданова. Зібрання відбулося на досить високому рівні, бо його учасниками були не тільки викладачі та студенти вишу, а й вчена еліта ближнього й далекого зарубіжжя. Г.Богданов — науковець світового масштабу, котрий вклав неоціненний внесок у розвиток тваринництва, тож кожен із гостей мав змогу поділитися спогадами про великого вченого, власним досвідом у дослідницькій роботі, а також — проблемами, без яких, на жаль, не обходиться сучасне сільське господарство та й агронаука в цілому  Польщі, Білорусі, Грузії, України.

Потужна навчальна та виробнича база, що розташована на території Голосіївського лісу, а також у Київській області, вразила всіх. Зокрема, кафедра конярства і бджільництва, агрономічні дослідницькі станції, вирощування цінних видів осетрових риб (єдиний вуз, де вчать секретів ставкового та озерного господарства), інститут енергетики та енергозбереження, гуманітарно-педагогічний факультет, де навчають вільного наукового спілкування іноземними мовами, гордість університету — єдиний у Європі анатомічний остеологічний музей (скелетів тварин) тощо. Насправді всього не перелічиш, як і за короткий термін часу всього того, чим багатий виш, не побачиш, бо це аж ніяк  не маленьке студентське містечко у Голосіївці, де працюють і вчаться жити за новими, європейськими стандартами. І у них це непогано виходить. Про це — в інтерв’ю з ректором. 

—  Станіславе Миколайовичу, ви очолюєте найбільш потужний університет сільськогосподарського напрямку, а насправді, як  для аграрної країни, ця галузь нині не вельми в пошані. То чи варто нести державі немалі витрати на підготовку такої чисельної кількості кадрів цього напрямку?

— Місія нашого університету — створювати, систематизувати, зберігати і поширювати сучасні наукові знання для поліпшення якості життя людей, готувати фахівців європейського і світового рівня. Що  це означає? Простими словами — навчити студентів виробляти екологічно чисту, рентабельну продукцію та, отримавши освіту,    знайти своє місце в цьому житті. В сучасних, космополітичних  умовах, без знань, отриманих у виші, цього не досягнеш. 

— Тема  конференції — «Теорія і практика годівлі сільськогосподарських тварин». Ви ж свідомі того, що корівок у селах України залишилося дуже мало, селекція у занепаді, ферми із вирощування молодняка можна порахувати на пальцях однієї, ну, нехай двох рук… Чи немає у вас побоювання, що ваші випускники не будуть витребувані як фахівці за тотального знищення сільського тваринництва?

—   А це питання не до мене, а до Прем’єр-міністра, до Міністерства агрополітики, врешті-решт, до виконавчої гілки влади. Вони мають створити умови становлення агровиробництва у селі. Яким чином? Доки держава не вкладатиме кошти у розвиток — не отримає нічого. На цьогорічну іпотеку заклали 300 млн.грн., а потрібно як мінімум 3млрд. грн. Тоді аграріям легше було б провести посівну кампанію, придбати високопродуктивний молодняк. На жаль, виробника ніхто не чує. А це — продовольча безпека держави, вона не менш важлива, ніж військова.  До нас можуть бути претензії іншого характеру: не такого студента готуєте, не ті програми використовуєте, не правильно будуєте плани підготовки того чи іншого фахівця. Тут у нас все гаразд, значить робимо все правильно. Цього року постало питання про те, що не потрібна аграрна академія України. Ми що забули про головне джерело багатства держави — наші чорноземи, яких маємо 25 відсотків світових запасів, перше місце — по насінництву, кількості і якості меду? Та врешті-решт, 80 відсотків зернових культур — наші, українські сорти, 30 відсотків ВВП дає сільськогосподарська галузь. Ми не маємо права сходити з цього шляху. Натомість триматися, як мовиться, зубами за це і не наробити помилок Грузії. Так, ДАІ потрібно було знищити у тій іпостасі, якій існувало, але закривати науково-дослідні сільськогосподарські інститути, у тому числі — всі зоотехнічні і ветеринарні — це неправильно. 

— Спілкуючись із викладачами вишу та й зі студентами також, не без здивування слухала про головне ваше досягнення — подолання корупції. Вони насправді були щирі? Якщо так, то як вам це вдалося і яким шляхом Ви ішли? Можливо, Вашим досвідом скористаються у навчальних закладах Буковини?

— У нещирості можете запідозрити когось іншого , але діти у цьому плані стали моїми союзниками. Першу розмову проводили з ними. Тобто за будь-яких умов не давати хабарі за оцінку. Не вивчив — довчи і йди на перездачу, можливо, і до іншого викладача, або й до ректора. Потім — із батьками, котрі в свою чергу знову ж вели бесіду зі своїми дітьми. У тому числі — про престиж навчання у нашому виші (практика за кордоном і допомога у працевлаштуванні). Далі — з викладачами — зі всіма, потім — на кафедрах і з кожним — зокрема. Правда, не так швидко діло робиться, як говориться. 18 викладачів усе ж спокусилися на «зелений» гріх і їх довелося звільнити, без усяких попереджень. Це, мабуть,  слугувало найкращим уроком для інших. Наразі жоден іспит не приймає тільки один викладач, як мінімум — два. Окрім цього, ми створили «підпільну» комісію, яка робила соцопитування і таким чином ми були, як кажуть, у курсі всіх справ. Тож зараз з упевненістю можемо сказати, що на окремих факультетах ми практично подолали це ганебне явище, яке компрометує будь-який навчальний заклад — корупцію і процес, як кажуть, триває. 

— Ви сказали, що студенти практикуються за кордоном. Мабуть, дуже невелика їх кількість. А решта де стажуються за фахом?

—  Насправді для студентів у нас створені всі умови для навчання за всіма вимогами часу. У цьому ви мали змогу пересвідчитись. Забезпеченість гуртожитком, бібліотеки наповнені тією літературою, яку не завжди  знайдеш у магазинах. «Вай-фай», Інтернет — до послуг усіх. Зрештою, студенти самі розуміють, що даси слабинку в навчанні — не потрапиш на закордонну практику. Ми активно розвиваємо міжнародні зв’язки. У нас є угоди з багатьма країнами Європи про співпрацю і обмін студентами. Тобто, гарно вчишся — практикуйся за кордоном. Хоча і наші виробники,  а це крупні компанії — «Гаврилівські курчата», «Миронівський хлібопродукт» та багато інших передових підприємств — не гірші за європейські, де майбутні спеціалісти отримують чудове доповнення до навчання. Щоправда, іноземна мова у нас стала обов’язковою. Це також вимога часу. Нині ж за кермо сучасного трактора не сядеш, не знаючи німецької чи англійської. Діти це дуже добре розуміють і проблем із вивченням «іноземки» за термінологією спеціальності не виникає. 

— І все ж, пане ректоре, крупних холдингів теж в Україні не так багато щоб забезпечити ваших випускників роботою. Та й що не кажіть, а спеціальність «зоотехнік» не вельми приваблива. Чи у Вас інша думка?

— Статистика стверджує, що найбільше багатих людей — колишні зоотехніки. Ми наших дітей відправляємо  навчатися на юристів, економістів, журналістів, але не вони справжні будівничі країни. Наприклад, фахівець, як ви кажете, не зовсім популярної професії, колишній Міністр АПК Ю.Мельник, випускник нашого вишу, багата людина, дав нам на відновлення корпусу 100 тис.грн., і таких як він немало. Знаєте, японці кажуть, що найцінніше у людини те, що у неї під капелюхом, тобто її розум. Якщо толковий зоотехнік візьме кредит, організує міні-ферму та створить «міні-переробку» (а ми наших студентів цього навчаємо), то житиме нормально, матиме з чого вивчити дітей  і ще нагодує не менше 200-300 чоловік у селі. Загалом, вважаю, врятують країну не крупні аграрні монополії, які витискують із землі все, що можна і не можна, а фермерські господарства, але скооперовані. М’ясо і молоко в Україні, слава Богу, в пошані. Тому наше майбутнє — за кооперативним рухом.  Я був у Франції, там 2,5 тисячі кооперативів, одне з таких дає 2,5 млн.євро. У нас із 450 кооперативів «живих» є не більше 300. Але цей рух піде тільки тоді, коли держава кредитуватиме. А що таке кооперативи? Це, насамперед, робочі місця, відрахування до місцевої і державної казни і водночас — та ж продовольча безпека держави. 

— Станіславе Миколайовичу, чого чекаєте від цієї конференції?

— Національна безпека тісно пов’язана з виробничою і науково-інноваційною галуззю. Ми бачимо великий прогрес у науці. Але і досі невідомо який відбиток на організм людей залишають ГМО. Знаємо точно, що гербіциди — носії багатьох хвороб людей. Тобто прогрес має свої позитиви і негативи. Тому, розглядаючи сучасні проблеми тваринництва, вважаємо, що тема конференції, як ніколи актуальна, адже ми інтегруємося до Європи, що вимагає нових стандартів утримання та годівлі тварин. Якщо процес навчання і виробництва базується тільки на старій системі, тобто без інновацій, — країна не виживе.  Але на конференції робимо великий наголос на «органіці» — природних кормах та біодобавках задля отримання продукції тваринництва найвищої якості. Тільки за таких умов буде здорова нація, а, отже, — багата держава.

С.МАСЛОВСЬКА