С.МАСЛОВСЬКА

Це симпатичне подружжя — Г.Олексюк та В.Вейкерт вже понад рік уважно стежать за подіями, які відбуваються в Україні. Галина — народилася у Львові, свого часу там мешкала, хоча має буковинське коріння (мама із Кадубівців), але вже 14 років живе в Австрії. Працює у будинку престарілих громадян, котрі, переймаючись війною, щодень перепитують її: «Як там Україна, як наша Галіція?..» Оскільки заміжня за  Вольфганком, Галині пропонували австрійське громадянство, але жінка сказала, що її Батьківщина — Україна, тому вона є і завжди буде громадянкою тільки однієї країни…
Про це вона розповіла, коли разом зі своїм чоловіком завітала до оселі волонтера М.М’якоти. Австрійці давно запланували таку зустріч і ось мрія справдилася…
— Ми практично живемо тим, що коїться в Україні, — повідує жінка. — А ще дуже дивуємося і  вражені жертовністю  простих громадян, які об’єдналися, аби допомагати армії. Та ще й як допомагати!.. Знаємо, вас об’єднала біда, але такого прикладу не має жодна країна світу. Я горджуся, що є українкою. Ми хочемо приєднатися до вас і сприяти чим зможемо… Зрештою, щоразу, коли їдемо в Україну, набираємо багато різних продуктів, які отримають нехай  небагато людей, але усе — від щирого серця.
До розмови долучається чоловік, який говорить німецькою, а дружина перекладає:
— У нас спільна історія, тому Україна нам не байдужа. Дуже приємно, що ваші Чернівці зберегли нашу архітектуру, там почуваюся наче вдома. А Національний університет — то взагалі шедевр європейського мистецтва. Але ніщо так глибоко не вражає, як людська доброта, милосердя і єдність, яку ми бачимо, коли ви готуєте домашню їжу для своїх захисників. У мене є багато друзів, які про вас знають і також хотіли б допомогти, яким я розповім, що на власні очі бачив подвір’я, де збираються люди, всі допоміжні приміщення і, головне, піч, де готуються страви.  Читаючи коментарі воїнів, знаю, що вони дуже смачні і дуже потрібні для солдата, аби він мав силу і віру в те, що йому є кого захищати. 
Сім’я австрійців, їхня мама, волонтери М.М’якота та О.Прядун спілкувалися понад годину. Нас цікавило життя в Австрії, де і ставлення до свого громадянина гідне, і зарплата висока, і старість забезпечена, і навіть продукти дешевші, ніж у нас. Вони із захопленням фотографувалися біля прапора, який нам подарували бійці, розглядали фото,  слухали про те, як заставнівчани розпочали волонтерський рух, продовжують його і готуються до 13 відправки їжі в зону АТО, яка планується після 20 вересня, тож запрошуємо долучатися всіх небайдужих людей. Вручаючи нам фінансовий внесок, гості дякували Інтернету за те, що завдяки йому мали змогу познайомитися з нами, а нам — за волонтерську працю і бажали єдиного — миру на цій землі!