Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Вересень » 26 » НАРОД І АРМІЯ — ЄДИНІ
18:52
НАРОД І АРМІЯ — ЄДИНІ

Майя КАЛИН, Олександр ОСТАПОВИЧ (фото)

Цього року маршрут 20-ї поїздки волонтерів ГО «Щедро» проліг через Луганщину. Хоча спочатку були блокпости та міста Донецької області — Слов’янськ та Артемівськ.
Більше тисячі кілометрів — і ми на першому блокпості славнозвісного Слов’янська. Звичні рукостискання, по-чоловічому скупі обійми з бійцями і, вже звичне, запитання:
— Хлопці, що вам потрібно? Прикро, але відповідь бійців прогнозована:
— Усе! А що маєте?..
Із вдячністю згадували всіх краян, які приносили консервовану продукцію, крупи, макарони, овочі, пекли хліб та булочки для наших захисників у зоні АТО. Вояки з величною шанобливістю приймають із рук волонтерів продукти, привезені із Заставнівщини. Спраглими устами доторкаються до пляшок з водою «Хрещатик», п’ють неквапливо, аби жодна краплина не впала на пересохлу до тріщин землю і вже за декілька хвилин чуємо:
— Рідненькі, як добре, що ви у нас є. Тільки на людей наших надія, на волонтерів, які не бояться розбитих доріг і небезпеки з передової.
Їздимо вулицями Слов’янська. Малолюдно... Дітей не видно, так само як і вагітних жінок. Люди майже не усміхаються, їх погляди насторожені. Зупиняємося біля пам’ятного знака тим, хто загинув за Україну, за Слов’янськ — в Україні. По периметру, куди сягає зір, — розбиті будинки, знищені мрії та сподівання.

Мовчки продовжуємо шлях. Кожен думає про щось своє і, я впевнена, що про одне і те ж «Чи можна було уникнути трагедії війни? Чи можна було випередити агресію Росії та розгул сепаратизму?».
…Артемівськ… На телефонному зв’язку заставнівчанин Дмитро Лаб’юк, медик, який 8 місяців рятує життя побратимам. Йому веземо декілька посилок від колег та друзів, збір яких організував сусід Віталій. Зустрічаємося в обумовленому місці. Часу на перегрузку небагато, тому намагаємося швидше впоратися, щоб залишилося більше часу для спілкування. Бо ж так хочеться дізнатися як вони — наші хлопці на передовій?! Міцні духом, сильні ненавистю до ворога, але дуже хочуть додому, щоб стиснути в обіймах дружину, пригорнути до серця діток, вклонитися доземно батькам.

Під час нашої розмови з Дмитром до нас підійшла жінка і тихенько попросила наступного разу привезти з вільної (Західної) України прапор, отакий, як у нас на бусі, — уже посмиканий вітром, вмитий краплинами дощу, який все витримав і залишився таким же міцним і сонцесяйним як наш народ, як наша Армія, як наша країна.
Як з’ясувалося, це була науковий співробітник Артемівського краєзнавчого музею Тетяна Тропіна. Вона розповіла про те, що збирає матеріали, які є свідченням російсько-української війни. Пані Тетяна, почувши що я головний редактор із Заставни Чернівецької області, раптом усміхнулася:
— …Газета «Голос краю», родненькая. У нас есть ваша газета. Ребята дали. Ви такие молодцы!
Усі на мить завмерли! Невже не почулося? Невже насправді на відстані до 1400 км у музеї є наш «Голос краю»? І дивно, і приємно, що наша журналістська робота помітна аж на Донбасі.

Далі слідуємо на Лисичанськ — Северодонецьк — Рубіжне… Скрізь наші хлопці. Нас раді бачити. Розповідають про настрої у війську на Перемогу і вже із сарказмом говорять про «турботу» Міноборони. Цю турботу бачимо і ми: на 200 бійців —  півтора мішка картоплі, 5 банок кільки в томаті, 3 кілограми рису, а все інше так, дрібниці — це на вечерю. А на сніданок?..
Вже не страшно. Бог прислав волонтерів, які доставили зібрані людьми продукти. 
Ми раді з того, що поспілкувалися із жителями с.М.Кучурів Михайлом Сильніцьким (боєць рембригади) та Володимиром Михайлюком (водієм багатотонного бензовозу). Хлопці — молодці. Їх сила духу вражаюча.

Про вибоїни та вщент розбиту дорогу писати не буду. Лише вкотре подякую команді чоловіків, поряд з якими відчувала себе впевненою і в безпеці, це — моєму колезі фотокореспонденту газети «Голос краю» Олександрові Остаповичу, керівникові «Щедро» Анатолієві Дроню, керівникові штабу Миколі Тофану, Малокучурівському сільському голові Валентинові Кушнірику (до речі, ідея відвідати своїх односельчан була саме його), веренчанцям: водію мікроавтобуса Максимові Ільчуку та його товаришеві Володимирові Луцюку.

Кожна поїздка — це випробування та досвід, і ми дякуємо Всевишньому за те, що дає нам можливість їх пройти гідно і з честю виконати завдання громади.
P.S. Бійці АТО та волонтери «Щедро» висловлюють щиру подяку пастору ЄХБ с.Добринівці Іванові Дроботу за кошти, які він надав на придбання 100 літрів пального для поїздки в зону АТО.

Переглядів: 233 | Рейтинг: 4.0/1