Саме цими днями минуло 74 роки з того часу, як розпочався 2-й етап Другої світової війни, яка, начебто, не має нічого спільного із нинішньою — на Сході України. Хоча певні паралелі не варто й шукати, вони — явні. Точніше, їхні  психічно-хворобливі поводирі — Гітлер і Путін, котрим ввижалися одні й ті ж маразматичні бажання — захоплення територій та знищення і гноблення інших народів. Але це тваринна спільнота між агресорами. Є й чиста та людяна риса, притаманна лише  українцям на тій і на цій війні — героїзм і мужність воїнів та жертовність народу.

Про це ми дізнаємося не лише із ЗМІ, але й завдяки нашим волонтерам, котрі теж, ризикуючи власним життям та здоров’ям, їдуть у зону АТО, а, повернувшись, як мовиться, із перших уст розповідають нам про все, що бачили, пережили, через що пройшли. Інколи картинка зовсім не схожа на ту, яку нам подає ТБ… 

Читаючи жартівливі написи на прапорі України, який привіз до редакції волонтер Микола Тофан, ми посміхалися та подоброму заздрили, що він мав щастя спілкуватися з бійцями. Але, коли він розгорнув пакет із продуктовим пайком для воїна, тут і настрій зіпсувався. Сніданок туриста 2005 року випуску — законсервована каша не вельми приємного  запаху, галети «Похід» (4 шт.)  без смаку, чай, цукор; обід — тушонка, якщо її можна так назвати, кавовий напій, мед, галети; вечеря — паштет, чай… Таке враження, що хтось це все викинув ще 10 років тому, як невикористаний продукт, а держава підібрала і цим хоче вигодувати європейську армію…   Пригадалися слова одного з хлопців, який за дорученням батальйону дякував жінкам із Заставни, котрі готують їжу у домашній печі і передають на передову. Так ось, боєць казав, що їм з голоду не дадуть померти, бо вони отримують сухі пайки і насправді не вибагливі, розуміючи ситуацію. Але чи надовго вистачить напівголодного солдата і чи не втратить він здоров’я навіть без бойових дій?  А окремі їсти можуть ті «сніданки» 3, ну, максимум 5 днів. Далі настає відраза до пайків, причому надовго, якщо не назавжди… Інша справа — страви домашнього приготування, які додають і сили, і настрою, і бойового духу. 

Тим часом, Микола розповідав, що на Схід їде не вперше, але давно поставив собі за мету — поїхати, як волонтер, з потрібними для воїнів речами, одягом, ліками, продуктами у с.Піски. До речі, посприяли цьому Ю.Гузак, А.Громко, Я.Семенюк, С.Комісарчук, Л.Лук’янець, С.Сопівник та багато інших.  Водій із Чернівців Василь дорогу  добре знав, бо бував там не раз. Проїжджали через різні населені пункти, але окремі запам’ятаються надовго… Особливо блок-пост «Республіка «Міст» (так назвали «зірваний» міст, звідки видно дорогу до «сепарів», підбиті танки  та їхні барикади з мішків), а  також селище Водяне, де стоять бійці «Правого сектора», там і потрапили у розпал обстрілів. Розуміємо, коли кулі свистять над головою, важко передати відчуття… У с.Піски — також непереливки, бо не знаєш, що тебе чекає наступної хвилини. Там познайомився з «Кіборгами», бійцями «Січі» та «Карпатської січі». Чоловіки кажуть, що стоятимуть до кінця, незважаючи на те, як складуться обставини. Обурюються тим, що не мають права відповідати на провокаційні обстріли, адже внаслідок цього гинуть їхні побратими, але виконують наказ Мінських домовленостей чітко. Насторожує те, що, наприклад, по нашій Авдіївці ворог веде обстріл, але свідомо минає Коксокомбінат. Значить, має від того зиск… Проте «сепарів»-нахаб у полон беруть, свідком чого став волонтер.

— Всі наші хлопці-воїни — надзвичайно оптимістичні люди, — розповідає М.Тофан. — Жарти і гарний настрій — повсякденність. Обстріли — тимчасові неприємності… Туди їхати — набиратися суцільного позитиву. Хлопці ніколи не візьмуть більше продуктів, аніж їм потрібно, не ведуть мову про героїзм та патріотизм. Вони його  творять, не замислюючись над тим, якою ціною і для кого.  Для них війна, мовби звичне явище, робота зі специфічним способом життя, але й величезна відповідальність — за побратима, родину, Україну.

А перед очима — той манюсінький солдатський пайок і  маса домашньої їжі, яку Заставна днями знову (вже в одинадцятий раз) відправила на Схід України. Такий контраст спонукає до роздумів: яка мізерна державна забезпеченість (до речі, за людські гроші, зняті 3% на армію із зарплат), а яка — народна — багата і щедра! А ще —  насичена великою людською працею, благословенна щирістю душі наших жінок і чоловіків, котрі, залишаючи домашні клопоти,  віддаючи силу, здоров’я і чималу частину вільного часу, прагнуть допомогти  українській армії.  Як приємно, що нашого брата, небайдужих заставнівців, як кажуть, прибуває все більше і більше. А яку  допомогу  кожен із них вносить! Це, звичайно, гроші, які нам потрібні були на придбання 200 курей-бройлерів на копчення, риби для оселедця, 5 свиней (саме стільки закололи для приготування домашньої ковбаси, буженини, голубців, плову, капусти з м’ясом, квасолі з реберцями), продуктів для випічки солодощів та інших страв. До речі, одного кабанця  подарував заставнівчанин І. Бурдейний. Нам також посприяв, уже вдруге, народний депутат М.Бурбак. Цього разу посильну допомогу надав підприємець Василь Радиш, у цеху якого  коптили ковбаси, кури, сало, м’ясо, консервували оселедець та кров’янку. Вже вдруге з нами колектив біолабораторії, який у оселі Світлани Паук чаклував над приготуванням  солодощів.  Новинка від Руслани Лупул, яка, окрім хліба та домашнього медівника,  порадувала бійців смачними грузинськими лавашами. До речі,  два види хліба доставили й із пекарні підприємців Сергія Капіцького та Василя Пацарнюка.  Чимало продуктів передала п.п. Орися Янчик із Веренчанки. З неабияким розумінням та бажанням посприяти відгукнулися установи та організації нашого міста й району. Особливо хочеться відзначити управління праці райдержадміністрації, фірму «Надія Є», дитячі установи №1 та №3 м.Заставна, Відділення паспортної та імміграційної служби, районну бібліотеку, Податкову інспекцію, Службу порятунку,  Газове господарство, РЕМ, Ощадбанк, підприємство «Надпредтехсервіс», магазини «Огородник», «МагазинЧИК». Посприяли й сім’я Страдецьких, заробітчанка Т.Вахоцька, М.Турецький, Ю.Лучик, М.Сірий, М.Якимик, М.Гарас, В.Ганчук, Д.Вікірюк, В.Футрик, О.Радиш, І.Михайлюк, В.Лук’янець, Я.Васи­левич, І.Остапчук, школи сіл Товтри та Веренчанка.  До речі, у останній, окрім традиційних «закруток», нам вручили ще й вишиті учнями хустинки-обереги (вчитель Наталія Позначук). 

Не минуло й доби після відправки чергової, одинадцятої передачі їжі в зону АТО, як «посипалися» телефонні дзвінки до волонтерів… Окрім бійців із Миколаївської, Рівненської, Київської та інших областей, Марії М’якоті телефонували Ярослав (с.Звенячин) та Василь Фенюк (с.Товтри), який служить у Новому Айдарі. Хлопці кажуть, що голубці, законсервовані в банках з печі, — не відрізниш від щойно «розмащених». А таку смачну домашню ковбасу їли ще півроку тому, у колі сім’ї… Воїни дякували всім жінкам і чоловікам за смаколики, бажали, аби їх ніколи не боліли руки і серця.

 Дуже хотілося б назвати прізвища великої кількості людей, які, починаючи з листопада минулого року приходять готувати їжу, не тільки вдень, але й удосвіта та вночі, коли замащують печі, а також усім, хто сприяє волонтерам, і подякувати за особистий внесок у нашу спільну перемогу, проте шпальти газети не дозволяють, та й не всі прагнуть цього. Але  з такими вояками, з такими людьми вона, Велика Перемога, обов’язково буде, бо правда і Бог з нами.

P.S. Розпочалася підготовка до 12-ї передачі їжі в зону АТО. Просимо всіх небайдужих людей долучатися до цієї потрібної справи.

С.МАСЛОВСЬКА