«Заставнівська світлиця» центральної районної бібліотеки гостинно зустрічає всіх, хто любить народне мистецтво, хто цікавиться історією краю, його талановитими людьми. Тут організовують цікаві зустрічі з місцевими народними умільцями, презентуються їхні неповторні твори. 
Вона є справжньою колискою мистецтва вишивки. Це дивовижне орнаментування потребує від його творців великого таланту, безкорисливої праці, надзвичайної терплячості, творчих пошуків і філософського сприйняття світу. Саме такими є погорілівські майстрині, роботи яких презентуються в центральній районній бібліотеці. 
Можливо когось дивує, навіщо вишивати святковий одяг, коли є море промислових товарів у магазинах та на ринках. Така думка може закрастись у будь-кого іншого, тільки не в справжнього українця. Всі, хто хоч раз доторкнувся  до творіння вишивкою, відчувають себе неймовірно щасливими людьми.
Завідуюча бібліотеки с.Погорі­лівка Катерина Дудлей, з родини Танасійчуків, в якій зберігають вишиті рушники, скатертини, простирадла…  Це для них реліквія.  Та пані Катерина вважає, що вишиті вироби — це той скарб, яким потрібно ділитися  з оточуючими. Саме тоді в неї виникла ідея створити  при сільській бібліотеці  краєзнавчий куток. Великих складнощів не виникало, адже  всі раритети —  з домашньої скрині.
З давніх часів жінки-селянки носили вишиті сорочки. У будні  носили ті, які вишивали тільки навколо горловини,  а в святкові, вихідні — сорочки оздоблювали яскравою вишивкою. Завдяки виставці споглядались і сорочки, яким понад 100 років, і до сучасних — молодіжних вишиванок.
Можемо порівняти з одягом інших сіл, регіонів. Погорілівські сорочки часто називають «чорнобривими», тобто виразними, яскравими. Кольори на них дібрані такі, щоб виділялася кожна деталь.
Як справжня берегиня народної творчості, Катерина Миколаївна зібрала матеріали про своє село, історію, традиції, звичаї, а також відомості про цікавих людей, які є вихідцями з Погорілівки. «Село моє — найкраща на землі частина серця і країни» —  таку назву має виставка, де представлено ці матеріали.
Разом з вишивкою, свою душу вкладають на рушники майстрині Ольга Крупко та її невістка Людмила. На її виробах не побачите жодного чорного хрестика, адже  сорочки — весільні  шиються на злагоду, любов та достаток у новій родині.
Ірина Думанська також вишиває рушники, але є прихильницею  геометричних узорів. Неперевершені  чоловічі сорочки майстринь Ольги Чорнописької та Домки Скігар.
Якби уявити всі ці орнаменти на одному полотні, то побачили б заквітчану землю під семибарвною веселкою, яка спалахнула на півнеба. Скільки люди дивитимуться на цей яскравий, кольоровий калейдоскоп, стільки й дивуватимуться неперевершеності  цього ремесла.
 Запрошуємо відвідати Заставнівську центральну районну бібліотеку  та оглянути виставку,  яка є продовженням акції — «Моє село — моя святиня».