Хустка — важливий ритуальний атрибут, значення якого збережено  й дотепер. У казці хустка стає чарівним предметом, у пісні — символізує вірне кохання, у сні — означає звістку, сватання.
Хустка використовувалася замість головного убору заміжньої  жінки. Її також одягали незаміжні дівчата взимку і під пекучим сонцем.
Хустку носили на всій території України, зокрема, й на Буковині. Як розповідає жителька села Погорілівка Наталія Іванівна Мельничук, хустка для жінки є важливою річчю, адже непокрита — накликає біду. Без хустки можна було виходити між люди лише молодим, незаміжнім дівчатам, а ось заміжня жінка завжди мала її одягати. Влітку — полотняну або куповану, взимку — домоткану або фабричну вовняну. Молодиці носили білі або яскраві, старші жінки — темні,  вдови — чорні. Головні убори на щодень були білого кольору. А от святкові моделі прикрашали шовковою вишивкою, надаючи перевагу червоним, синім, зеленим, жовтим, фіолетовим і рожевим ниткам.
Хустка для українців завжди була оберегом. Нею зав‘язували миску зі святою вечерею, вкривали спечений хліб, аби не черствів, і колиску, захищаючи малюка від лихого ока та вітру. А в багатьох родинах ще й донині існує традиція зберігати хустинку, якою сповивали немовля після першого купання.
Також хустки свідчили про рівень достатку родини. Заможні жінки, зазвичай, купували дорогі шовкові та вовняні, правда, в селі таких було небагато, а от у місті кожна третя жінка одягала вишукану шовкову. В 60-і роки минулого століття жителі краю відшуковували односельчан, родичів у Канаді, а ті —  їм висилали посилки з різноманітним набором хусток-«павунок». Веселкова «павунка», що за барвами дуже  нагадувала строкатого птаха павича, користувалася величезним попитом серед жінок та дівчат і коштувала немалі гроші. Тому після реалізації такого товару можна було значно покращити свої статки.
За польської влади  чоловік повинен був десять днів працювати аби заробити дружині на хустку. Відомо, що  хустки поділяли на декілька типів. У Погорілівці широко використовувалися саме польські, руські, румунські, пізніше — канадські. Найпопулярнішою була ширінка. Вона мала форму прямокутника і в кожному куті була виткана квітка.
     У давнину хлопець міг поцупити в дівчини хустку — це був своєрідний спосіб залицяння. Якщо красуня відповідала взаємністю, то віддавала головний убір. Часто таке знайомство приводило закоханих на весільний рушник. Тоді наречений кріпив хустку до пояса, перед закінченням весілля  молодят накривали нею і під вигуки «гірко» вони цілувалися. А за часів козацтва, проводжаючи нареченого в похід, дівчина на знак вірності дарувала вишиту хустку. 
     Нині хустки продовжують залишатися частиною вбрання або аксесуаром до нього як жінок, так  і, у деяких формах, чоловіків.

Степан ПАНЧУК, позаштатний кореспондент газети «Голос краю»,
Даміана ЗАЙЦЕВА, учениця 10 класу Погорілівської ЗОШ