Дорога на Донбас цього разу була складною. Адже волонтери ГО «Щедро» везли не тільки біля трьох тонн провізії, зібраної мешканцями району, але й тягнули причіп, на якому міцно закріпили автомобіль УАЗ. А це не тільки додаткова трата часу на транспортування, але й розхід пального. Приємно, що під час загрузки мікроавтобуса поряд був голова Заставнівської райдержадміністрації Юрій Кітар, побажала добра й швидкого повернення додому Людмила Куксанова, допомагали закріплювати УАЗ на лафеті досвідчені водії, які  проїздили чи  проходили мимо та бачили, як працюють волонтери. Останні приготування і… мчимо на Схід України. Там нас чекають. У кузові «бусика» — адресні посилки, консервація, овочі, чорна смородина, хліб, питна вода, солодощі, круп’яно-макаронні вироби, борошно, олія… Та хіба все перелічиш?
Кожних 100-150 км. — запланована зупинка, щоб перевірити кріплення і тільки  три години — для сну, саме тоді, коли вже найдужче «склеюються» повіки — від 2 до 5 години ранку…
Мені ж здавалося, що Ярослав Филип’юк («кіборг») ніколи не хотів спати, хіба що під час руху авто, зовсім недовго (30-50хв.). Вночі ж ми відчували себе під постійною його охороною. Приємно і спокійно! Всі організаційні моменти взяв на себе Анатолій Дронь і ніби його правою рукою був Дмитро Щербанюк. Ну, а про водія Василя Назарко (дядю Васю) можна писати книги. Це він власним коштом придбав «бус», щоб мати можливість їздити  у найгарячіші точки зони АТО,  доставляючи нашим бійцям все необхідне. Чи кожен з нас зміг би так? Контактуючи телефоном з  Миколою Віконським, проїжджаємо м.Маріуполь, зупиняємось у Східній його частині. Саме там, напередодні по ній працювали гради. Люди на вулицях насторожені, навіть трохи роздратовані — вони втомилися від війни і майже не усміхаються.
Щоб супроводити нас  і доїхати без «пригод» до необхідного блокпоста, за нами виїхав Микола Віконський зі своїм побратимом. Пів години і ми бачимо вказівник «Новоазовський район» (Східні блокпости). А далі швидко, без зволікань, передаємо УАЗ. Микола щиро дякує приватному підприємцю Костеві Грицюку за автомобіль, ну і ми не втримуємось від того, щоб уже на цьому авто потрапити до бліндажа за найближчою «зеленкою»… адже за декілька кілометрів — Широкино. Думаю, що фото нашого фотокора Олександра Остаповича, краще розповість про те, що ми побачили…
Їжа та вода потрібні на кожному блокпосту. Ніби горло  хтось перехопив, коли бачила, як бережно цілує хліб від Сергія Капіцького капелан, який постійно поряд з бійцями, облаштував для духовних потреб каплицю, а ще по-дитячому радів, коли йому передали свічки та хрестики.
— Хлопці, може вам щось потрібно? — запитуємо на кожному блокпосту. І скрізь однакова відповідь: вода і щось солодке, а вже потім — консервація та крупи.
На щастя, Михайло Бойчук ніколи не шкодує води для наших військових і цього разу її було достатньо, щоб нікого не обділити. Печиво від Світлани Тереди та Олександра Луцяка смакувало всім, особливо молодим солдатам. З радістю читали пресу, в тому числі  і наш «Голос краю».
Вказівники змінюють один одного, як і блокпости. Скільки їх ми проїхали? Не рахували. Однак село Талаківку знайшли. Адже там — у «зеленці» в бліндажах разом із побратимами несе службу наш земляк із М.Кучурова Володимир Буджак. Їдемо швидко й акуратно, адже декілька метрів від дороги — заміновані поля.
І знову — розвантажуємося, деякий час на спілкування та фотографування на пам’ять. Володимир щиро вдячний кумам Сергієві та Марині Негричам за посилку і всім односельцям за продукти, вони були доставлені вчасно. Бо те, що  побачила, мене образило: для бійців — каша як гудрон, не зрозуміло з якої крупи, та сухі хлібці, якими підтримують організм люди хворі діабетом. Правда, були чай і кава, але не було цукру.
Тут відразу виникає запитання до Міноборони: «Куди діваються мільйони?»
Однак і попри це, наші вояки сильні духом, міцні і сильні, які не мають наміру відступати. В їх очах блиск і щире бажання швидше поїхати додому. Справу зроблено, вантаж віддали за призначенням, можна й нам повертатися додому.
А шлях до рідної домівки завжди коротший. Я ще і нині думками повертаюся в поїздку сектором «М», пригадую злагоджену роботу всіх, хто брав у ній участь, і те, як допомогли відремонтувати авто волонтерам ГО «Ніхто крім нас» із Миколаєва. Фізична втома від поїздки зникла, залишилося відчуття, що ми вкотре зробили важливу справу і від цього отримали велике задоволення.
ГО «Щедро» продовжує свою роботу зі збору необхідної для зони АТО провізії. Контактний телефон: 0996318361 — Анатолій Дронь. Кошти можна перерахувати на р/р 26009300451541 ПАТ «Державний ощадний банк України».

Майя КАЛИН, Олесандр ОСТАПОВИЧ (фото)