Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, мабуть, найграндіозніший масовий захід знавців рідної мови. Учениця I курсу ВПУ-24, за спеціальністю кухар-кондитер, відмінниця навчання Тетяна Юзифович, нещодавно повернулася з  конкурсу, де отримала III місце обласного етапу.

— Тетяно, чим тебе так захоплює українська мова?
— З дитинства дуже люблю читати. Особливо історичні романи. А коли дізнаєшся більше про те, якими тернами був устелений життєвий шлях України, безумовно, переконуєшся, що, які б випробування не випадали на долю держави, її завжди рятувала рідна мова — найбільший, найцінніший скарб нашого народу. Моя вчителька української мови і літератури Марія Тимчук зуміла так подавати матеріал, що цей предмет став улюбленим. Їй завдячую найбільше.
— Ти вперше стала учасницею такого конкурсу?
— Навчаючись у Хрещатицькому НВК, брала участь у мовно-літературних районних конкурсах ім.Т.Г.Шевченка і не раз посідала призові  (перше, друге) місця. Цього року вперше стала учасницею XV Міжнародного конкурсу (серед профтехучилищ) і стала дипломованим переможцем. 
— Чи складні були завдання на конкурсі?
— Питання-тести загалом були не дуже складні. Можливо тому, що мене добре підготувала вчителька Галина Магалевич. Цікавим було творче завдання — продовжити вислів «Полюби кожного, як самого себе…». Із твором я впоралася добре, використовуючи такі цитати, як «…вимирають не лише різні види тварин, але й різні види людських почуттів», «…у світі, де панує любов, немає місця для війни». Звичайно, у творчому завданні не обійшла тему зухвалого вторгнення на територію України російських агресорів та героїзму наших бійців. 
— Для тебе мова — це засіб спілкування, хобі, покликання, чи, може, щось інше?..
—  Мова — це щось сокровенне, те, що в душі, що ніколи не може слугувати як хобі, але, упевнена, це те, що потребує щоденного піклування й турботи. Як писав М.Рильський, «Леліймо мову. Пильно й ненастанно…» Особливо в цей складний час.
— Таню, яка твоя мрія?
— Ось зараз можу сказати про хобі. Коли є натхнення, я пишу вірші. Це в мене від бабусі  Орести Гаврилюк (її вірші друкували у вашій газеті). Після закінчення училища хочу вступити до Хмельницького  інституту харчової промисловості і стати професійним кухарем, аби в майбутньому відкрити власну справу. Упевнена, що кожна людина, якою б професією не володіла, вона зобов’язана гарно знати рідну, Шевченкову, українську мову.

С.МАСЛОВСЬКА