Чудова серпнева пора знаменна, безумовно, головним державним днем — Незалежності України. Проте у період хлібних обжинків маємо ще одне свято — День пасічника. Якщо медовий спас означає кульмінацію сезону медозбору, то День Незалежності — привід підбити підсумки та замислитись над тим, що ж нас чекає далі у такий складний для країни час. 

Але здавна на нашій землі у мирні чи військові часи збирали хліб і мед. Тому привід для оптимізму є. Адже за останні роки Україна впевнено заявила про себе, як провідна європейська медова країна. А ще ми славимося тим, що  нектар у нас добувається природним, дідівським методом. Навіть вулики, особливо у нас, на Заставнівщині, мало чим відрізняються від давніх. У цьому мали змогу переконатися, навідавшись до старійшини пасічників нашого району Григорія Турецького. Але дорогою до його бджоловолодінь голова товариства пасічників Василь Якимик не втримався, аби не показати поле-медонос, де на 80 гектарах він посіяв фацелію. Густі та пишні синьо-фіолетові суцвіття віддавали такі духмяні пахощі, що жодна бджілка не пролетить повз. А їх тут — видимо-невидимо і всі працюють…
— Один гектар фацелії дає 550-600 кілограмів нектару, — каже Василь Іванович. — Якщо навесні з раннього цвіту маємо мед, а влітку — з літніх квіток і липи, то нині — тільки з фацелії бджоли можуть зробити собі запас на зиму. Шкода, що у нас в районі ніхто не сіє медоноси. Ми це розуміємо. У інших регіонах держави — центру, півдня, сходу такі культури більш поширені, а у нас скупо із землею, тому така ситуація. Та все ж, сподіваємось, аграрії-господарники  зацікавляться цим видом діяльності і невдовзі медоноси з’являться і на наших полях.
Тим часом ми добралися до оселі бджоляра, якому голова товариства привіз грамоту від районної влади з нагоди Дня пасічника. Восьмидесятисемирічний чоловік, так, саме чоловік, а не дідусь, бо  жваво зустрів нас на подвір’ї — життєрадісний та жартівливий, стрункий  та  прудкий. 
— У чім секрет молодості? — запитую Григорія Григоровича.
— У бджільництві, звичайно! — стверджує співбесідник. — Найздоровіша професія — пасічник. Річ не тільки в тому, що здоров’я дає мед. Коли відкриваєш вулик — вже лікуєшся, дихаючи парами нектару, прополісу. Займаюся цим ремеслом ще з 1947 року. Тобто вже 68 років, як з ранньої весни до самої зими — головне заняття — догляд за вуликами та їхніми жильцями — бджолосім’ями, яких маю понад 60, а, якщо рахувати ще й вулики сина, Григорія — то близько 200. Слава Богу, що син має потяг до цієї справи, хоча  хотілося б і комусь із онуків передати.  Бо пасіка — це здоров’я. 
— Не просто здоров’я, а життя, — долучається до розмови син — теж Григорій Григорович, — французькі вчені довели: якщо покине цей світ остання бджола, через 5 років — загине людство. Потрібно їх берегти і дбати про них. Добре, що останнім часом агроформування повідомляють про те, коли застосовують отрутохімікати і цим рятують наших трудівниць…
Голова товариства вручив Г.Турецькому грамоту, зичив  міцного здоров’я, життєвої наснаги та ще довгих років плідної праці. А через газету просив привітати всіх пасічників району та побажати всім: хай буде завжди мед на столі — як символ благополуччя та здоров’я.

С.ВИЖНИЦЬКА