Життя і вічність. Де їхня межа — ніхто не знає… Але для справжньої Людини це не важливо. Має значення якою дорогою йдеш і скільки добрих справ вчиниш.

 Гідно та праведно свою життєву межу переступила Марія Іванівна Пітик із Брідка. Так, ця  жінка — дружина Івана Манолійовича Пітика, щирого борця за волю України, котрий 14 років свого життя провів у сталінських таборах, зчаста, не міняючи буковинську вишиванку на тюремне обмундирування. Такою ж патріоткою, енергійною та наполегливою, яка ніколи не мирилася з несправедливістю була й Марія Іванівна.

Народилася у селі Митків, там закінчила школу. Мріяла про здобуття вищої освіти, але дорога їй туди була заказана. Донька-бандерівка, батько якої 25 років відбував покарання за непримиренність до радянської  влади, не мала такого права. Але, здобувши середню спеціальну освіту медика, була відмінним фахівцем. Працювала у Вікнянській та Заставнівській районній лікарнях. У 1986 році однією з перших відгукнулася на клич — поїхати рятувати життя українців на Чорнобильській АЕС. 

С.МАСЛОВСЬКА