Цього чоловіка із симпатичною борідкою ніколи не бачила, але море позитиву отримала, поспілкувавшись із ним лише 5 хвилин. Саме стільки часу тривав зв’язок Заставни із селом Піски Донецької області, де нині несе службу наш земляк, родом із Самушина, фельдшер за фахом, Василь Руснак, з яким вдалося познайомитись завдяки волонтеру Миколі Тофану.

— Алло, добрий день, Василю Степановичу, вас турбує журналіст із Заставнівської газети…

— Добрий день! А як вам вдалося до мене додзвонитися? Мої рідні не кожен раз мають таку можливість… Тут блокують більшість телефонних розмов…

Ось так, приблизно, й розпочалася наша розмова. Мабуть, комусь вона була дуже потрібною, якщо за 5-м разом усе ж вдалося почути голос бійця, саме напередодні його професійного свята — Дня медичного працівника. Потрібною ще й тому, що він не просто служить, а рятує життя своїх побратимів. Скільки їх врятовано? Каже, не рахував, але набачився всякого, коли доводиться надавати першу допомогу у момент лету куль над головою. Безумовно, екстремальні умови війни не йдуть у жодні порівняння з цивільною роботою. Але знання, здобуті свого часу у Вашківецькому медучилищі,  фельдшерський гарт, набутий у Вікнянській та Чернівецькій лікарнях, а ще — холоднокровність, хоробрість і відвага — невід’ємні речі у польових умовах, під прицілом терористів, які медиків обстрілюють навмисно. Та головне для медика — препарати для невідкладної допомоги. Василь Степанович каже, що вони є, завдяки не державі…

— Якби не волонтери, — потверджує, — ми — голіруч були б безсилими…

 Мій співбесідник встиг ще сказати, що намагається щодень «звітувати» рідним, бо знають, що він — на передовій. Його з нетерпінням, щохвилини чекають додому дружина Олена, син — студент ЧНУ Василь, сестра Василина… А ще — родина, вся Заставнівщина і Буковина. Наразі він приймає посаду начмеда батальйону. Це дуже відповідально — за життя не менше, ніж 600 бійців. Хай Господь допоможе. Волонтери щиро здоровлять Вас із професійним святом! Низький уклін за врятовані життя наших воїнів.

С.МАСЛОВСЬКА