Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Березень » 24 » ВІТАННЯ ІЗ ЗОНИ АТО — НАЙДОРОЖЧІ ПОДАРУНКИ
15:34
ВІТАННЯ ІЗ ЗОНИ АТО — НАЙДОРОЖЧІ ПОДАРУНКИ

Одержати близько 30 вітань зі святом 8 Березня  ніколи навіть не мріяла. До того ж, від зовсім незнайомих, але таких рідних і дорогих  хлопців та чоловіків, які нині там, на Сході України,  роблять все можливе і неможливе, аби ми тішилися весняному сонечку, не чули вибухів і вистрілів, та дбають, аби Україна знову стала єдиною у своїй території та у своїх помислах і мріях — щоб нарешті запанував мир на нашій землі. 
Це були не просто вітання, а й щира вдячність усім жінкам, які ось уже сьомий раз відпрацювали на славу, аби наші воїни знову отримали смачну, домашню їжу із заставнівських печей та м’яса чотирьох вгодованих кабанців, з яких ми приготували велику партію їжі. До речі, троє свиней, 200 кілограмів риби та іншу продукцію придбали за кошти, які пожертвували жителі не лише нашого, а й інших районів Чернівецької області, а також — з-за кордону — від наших заробітчан. Відрадно, що цього разу до нас приєдналося ТОВ «Хрещатик-Агро», дирекція якого пожертвувала солідну суму, відділ освіти райдержадміністрації, гімназія, школа, дитяча установа №3 та багато інших небайдужих громадян.   А кругленького кабанця нам подарували жителі села Брідок, за що їм щире спасибі і від волонтерів, і від бійців. Котлети, відбивні, домашня ковбаска, «ліверка» та кров’янка, буженина вийшли, як завжди, дуже смачні. Хлопці  хвалять і копчену  рибу, і булочки з повидлом, і домашній хліб і все інше, що додає апетиту, бойового духу та хоча б на мить створює домашній затишок. Про це повідомляють наші воїни. 

Ці дні були особливо багаті на сюрпризи. Приміром, у день відправки страв до нас завітав боєць 128-ї аеромобільної бригади (Закарпаття), чернівчанин Андрій Моцок, якого друзі делегували до Заставни, аби подякувати громаді нашого міста за турботу.
— Дівчата, ви навіть не уявляєте яку велику справу робите, — сказав боєць. — Кожна ваша передача — це свято для нас, це заряд енергії та позитиву, що ми не самі, що про нас думають, люблять і чекають… 
А бійці іншого батальйону саме на 8 березня влаштували нам мобіл-концерт, якщо можна так сказати. Зателефонувавши, вони почали співати «Марічку», під гітару, потім «Ніч яка місячна», а ще — пісні Висоцького та читали вірші А.Демченка й інших поетів… Повертаючись додому, волонтери-водії влаштували нам ще одне свято — привезли бійців батальону «Луганськ-1» — дівчину-воїна, що родом із Суховерхова, Марину Гуцуляк та Івана Храпка (командир), які розповідали про гарячі бої у зоні АТО, важливість волонтерства, поділилися мріями та сподіваннями. Комусь це може видатись дивним,  але ніякій війні не вбити романтизм, творчість, бажання любити та мріяти…
Зворушливо та щемно сприйняли телефонний дзвінок від подружжя пенсіонерів із Чернівців. Вони родом із Дніпропетровщини, але багато років живуть на Буковині. Ще з початку Майдану з тривогою та постійним прийманням ліків спостерігали за подіями в Києві. Ще важче на душі зараз, але вони готові щомісяця з нами ділитися своєю мінімальною пенсією, аби тільки якомога швидше запанував мир. Їхня сотня гривень нам дуже дорога, як і продукти, передані із Німеччини, Італії, Франції. Голубці із французького рису та начинка із їхньої манки такі смачні, як і з наших продуктів.
 Не вийшло без сліз слухати розмову ще одного додзвонювача, який також зателефонував зі Сходу України. Він розмовляв напівросійською, напівукраїнською мовою, дуже тихо і повільно. Сказав, що в їхньому селі майже не залишилося людей, всі виїхали, але йому, лежачому інвалідові, разом із мамою нікуди податися. Вони декілька днів зовсім нічого не їли…
— Я попросил матушку пойти к солдатам и попросить дать нам покушать. Ребята с удовольствием поделились с нами. Дівчата, ви нам спасли життя…Ми б померли з голоду, якби не ви… Низкий поклон…
Плач з того боку телефонної трубки не залишив байдужими жінок, які заспокоювали хворого, обіцяли й надалі допомагати. Ми й собі не стримували сліз… За немічних, за наших героїв, за Україну.
 Варто зізнатися, що ми також черпаємо наснагу у бійців, стаємо кращими, добрішими, мудрішими.  Хай би там що про нас, волонтерів,  казав, а наша підтримка і праця дуже потрібні там.  Тому  ні перед чим не зупинимось, бо зараз ніщо не може бути важливіше, ніж допомога воїнам і дорожче у такий складний час, як щирі слова подяки за допомогу.

С.МАСЛОВСЬКА

Переглядів: 462 | Рейтинг: 0.0/0