“І спас Він їх від руки неприятеля,
визволив їх з руки ворога”
Біблія. Книга Псалмів 106:10

“Зглянься , Боже, над нами”, — завмер в молитві весь народ.
“Не розлучай нас із синами! Не втягуй у смертельний хоровод!
Вони ж такі ще молоденькі, наші безвусі дітлахи,
Для матерів іще маленькі, — тому серця і рвуть страхи.
Та вони в бій рвуться до днини за нас із вами, за свій край,
За поріділії родини, за наш вкраїнський коровай,
Який чеченці й росіяни рвуть наче таті на куски...
Наші безстрашнії краяни, яким рости би ще роки...”
Чужинець лютий і бездушний приповз до нас увесь в броні
Має наказ він непорушний, — все попалити, та в багні
Змішать з землею все навколо, а що не так стоїть забрать
Щоб так, як в них все було голо і лиш сибірська благодать
Скрипіла снігом під ногами, а ми в дрімучих їх лісах
Майбутнє нашими руками кували їм “за жизнь і страх”.
Віками так було в Росєї, чужі раби кували рай,
Тепер з України моєї хочуть зробити свій сарай.
А нас загнать, як в сорокових, і там спалити, як тоді,
Та відібрать в рабство здорових, щоби у тяжкому труді
Могли на їжу заробити, — таке вже ми пережили:
Фашисти це могли творити, а ці зі Сходу прибули.
П’ята колона їх в Донецьку служить чужинцям не за страх
Та ЛНР-івці в Луганську, в яких поїхав з дуру дах,
Готові нашого солдата живим у землю закопать
Чи на шматки порозривати. (Чия їх породила мать?)
Не бачимо ми там просвітку! Мабуть, ми втратили той край!
Хто принесе нам кращу звістку? Там тільки вбивства і роздрай!
Колись прекраснії дороги, ошатні села й “города”, —
Тепер обпалені пороги, вирви від “Смерчів” і біда...
Кров’ю розірваних солдатів напоєний донецький степ
І непоправні наші втрати під їх гарматний руський реп...
Війна співа криваву пісню, а диригент засів в Кремлі
Напився крові — може трісне на своїй проклятій землі.
А ми стрічаємо щоднини у трунах наших діточок,
Пливуть у квітах домовини — і плач до самих зірочок.
А вздовж дороги на колінах стоять стражденні земляки
І браття їх на своїх спинах несуть у пам’ять, у віки...
Плачуть зажурені дівчата, ридає мати у сльозах
Осиротіло плаче хата та батько, мов підбитий птах
Іде за сином вже героєм:“Чому не я? Чому не я!”...
І батальйон повільним строєм: “Родина, брате, тут своя!
Клянемось! Помстимось за тебе! І край бандитам не здамо!
Прощайте! Нам до бою треба! Ми не допустим, щоб ярмо
На цей раз путінське наділи на ваші шиї вороги.
Є в Україні іще сили, щоб два дніпровські береги
Тримати міцно й непорушно, — буде колись і наш кордон!
А ворогам не буде скушно, — і їхні груди порве “стон”.
І їхня мати десь заплаче, бо тіло сина не знайдуть
Їх крематорій вже гуркоче, — чеченці швидко приберуть
Невже це в нас, на Україні так розкривавилась війна,
За що моїй це Батьківщині! Й чому лише вона одна
Стримує Путіна “шального“. Чого чекає ситий світ?
Невже не бачите нічого? Війна вже в вас біля воріт.
Війна на Сході страшна й дивна, але вона нас поглина
І падає не тільки гривня (І це не наша вже вина)
Падають кращі з понад кращих, — така війні цій данина
Та ця плеяда невмирущих не вичерпає нас до дна,
Народ вкраїнський, — він великий і на коліна ще не став!
І зброд чужинський, москволикий загине від своїх же справ.
Прийшли з мечем до нас бандити, — від нього тут же і впадуть.
Господь нас зможе захистити, на поміч ангели прийдуть.
Небесна сотня із безсмертних з бійцями стане в один ряд
І будуть тисячними жертви, і вмре навічно їхній “Град”,
І “слава русская”розтане, наче ранковий той туман,
І плем’я люте їх погане зникне, як вічний їх обман.

В.САДОВНИК, 2015 рік