З приходом весни відроджується все навколо. І так було завжди. З надією в далекому 45-му чекали травня мільйони людей. Душа боліла і водночас раділа, бо відчувала, що невдовзі людським катуванням прийде кінець.

Минуло стільки років, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир довгожданий, вистражданий, заплачений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять грізні і важкі роки Другої світової війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. 

 У переддень 70-річчя Великої Перемоги, у приміщенні Звенячинського НВК відбувся виховний захід, присвячений тим, хто поліг у горнилі боїв, хто кров’ю своєю скропив землю, тим, хто пройшов крізь лихо, голод і холод, хто вижив у тій смертельній війні, всім мертвим і живим. Серед гостей були присутні вдови та учасники війни, працівники культури та сільської ради, голова села Т.Фантух.  

Ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури. Багато як українських, так і митців слова всього світу присвятили свої твори темі війни. Це — Андрій Малишко, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Олесь Гончар, Ліна Костенко та багато інших.

Діти на війні… Маленькі, вони залишили своє дитинство там, де закінчилося мирне життя. В їх чисті, світлі душі увійшла війна. В свої ще слабкі рученята замість шкільних підручників та іграшок вони змушені були взяти бойову зброю. Більшість із них навічно залишилися дітьми, віддавши своє життя за те, щоб на нашій землі панував мир.

Звучали музичні композиції, організатори заходу (С.В.Сороцька, М.С.Димка) демонстрували відеоматеріали та презентували фотослайди. Бібліотекар О.В.Василович  оформила тематичну виставку художньої літератури.

Учасники читали поетичні та прозові твори про те, як  на окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не шкодуючи ні старих, ні малих,  піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам’ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнолюдські цінності.

Техніка знищення населення окупованих країн була  садистською, сягнула небачених розмірів. Гітлерівці вкрили Європу павутиною похмурих катівень, організовували жахливі «фабрики смерті». Кров холоне в жилах при згадці про такі табори смерті, в яких по-звірячому закатовано й знищено декілька мільйонів людей. Важкі дороги війни… їх пройшли не тільки чоловіки, а й славні дівчата. Серед них були снайпери, лікарі, кулеметники, розвідники, партизани, підпільниці, радистки, медсестри, бійці та офіцери. Нарівні з чоловіками вони мужньо несли всі незгоди фронтових буднів. 

Люди, які працювали під час війни, удостоєні гордо носити звання «Учасники Другої світової війни». Серед них є наші односельчани: Федір Михайлович Дичук, Василь Дмитрович Загурський,  Іван Степанович Сивирин,  Василь Іванович Звоздецький,  Марія Андріївна Звоздецька,  Ганна Іванівна Равлинюк,  Марія Василівна Озиряк,  Ганна Павлівна Ткачук,  Дмитро Васильович Блауш.

Висловлюємо співчуття вдовам: Марії Степанівні Фучко,  Ярославі Петрівні Решітник,  Розалії Михайлівні Коломийчук, а також матері загиблого воїна в Афганістані  Марії Дмитрівні Лучик та матері загиблого воїна української армії  Марії Олександрівні Лисюк. 

У пам’ять про їхні героїчні вчинки в селі Звенячин встановили пам’ятники.

Стоїть обеліск, і на нім імена,
Які вкарбувала священна війна.
Стоїть обеліск над печаллю могил,
Бійців з Придніпров’я і з галицьких сіл.
Стоїть обеліск, в нім скорбота німа.
Що в селах Вкраїни синів тих нема.
Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,
Лиш вогники-квіти їм люди кладуть.
Лиш сльози вмивають синів імена,
Що їх із собою забрала війна,
Що їхні серця дуже довгі літа
Земля українська в собі пригорта.

Не зосталося жодної людини, яка б була байдужою до долі нашої неньки-України. Сьогодні на її території відбувається неоголошена Росією війна, знов проливається кров невинних дітей, синів, батьків. Україна не раз піднімалася з колін. Побита і  в ранах, але нездоланна для ворогів. 

Росія має намір загарбати  у свою власність територію Східної України. На захист від агресора стали Збройні сили України, добровольці, учасники антитерористичної операції. Тисячі молодих людей віддали життя, захищаючи кордони власної держави. Учасниками АТО є і випускники нашої школи: Олександр Михайлович Кица,   Петро Петрович Соколик,  Ярослав Михайлович Блищак,   Степан Корнелійович Кунда,  Олександр Васильович Батаєв, Микола Миколайович Крупений,  Дмитро Васильович Продан,  Олександр Вікторович Продан, Іван Іванович Филипчук.

 Та чи варта ця війна?

8 травня, у День пам’яті та скорботи учнівський та педагогічний колективи пішли до пам’ятника загиблих воїнів-односельчан, щоб поклонитися пам’яті славних героїв, щоб віддати данину вдячності, проголосити клятву вірності, вклонитися низько подвигу старшого покоління.

Люди, ніколи не проходьте байдуже повз могили, пам’ятники, обеліски! Завжди вклоніться пам’яті тих, хто боровся за нас, за наше життя і пам’ятайте про героїв, які живуть разом із нами.

Куди б не йшов, не їхав ти,
А при шляху спинись.
Могилі тихій, дорогій
Всім серцем поклонись.

Наш обов’язок не тільки в свята згадувати, а кожен день пам’ятати про усіх, хто кував перемогу і загинув.

Схиляємось ми шанобливо в задумі,
Тужливо шумлять осокори з боків,
І чується голос в зеленому шумі:
Бережіть і шануйте могили батьків.
Присягнемо, іменем Вітчизни 
Клятву складаєм, героям загиблим.
Те, що батьки доспівать не встигли
— Ми доспіваєм!
Те, що батьки збудувать не встигли
— Ми добудуєм!
Своїм життям, своєю працею, навчанням
вшановувати світлу пам’ять героїв клянемось!
Клянемось! Клянемось! Кля­не­мось!
Слава Україні!

С.СОРОЦЬКА,заступник директора з виховної роботи Звенячинського НВК