БОЖЕ, ХРАНИ УКРАЇНУ!
Історія, як річка, швидкоплинна.
Пройшли роки —
У нас незалежна Україна!
Та знову хочуть грабувати
Цю землю злодії-магнати.
І дзвін покликав усю громаду
У Київ — під Верховну Раду.
Бо наш народ споконвіків
Лиш правди й чесності хотів.
Гнобити хочете Вкраїну?
За доньку встаньмо і за сина!
Цей клич звучав у кожній родині.
Могутня слава Україні!
Героям слава! Скрізь неслось.
Понад Дніпром і над горами
Ми є, були і будем ми! —
Й Вітчизна наша з нами!
Об’єднаймося ж, брати мої,
Молю Вас, благаю!
Запалають у наших серцях
Від Сум до Дунаю
Сила, міць і невмируща
Любов до Вкраїни,
Щоб ворога побороти,
Підняти з руїни.
Бо крокує наш народ
Героїв стежками.
Ми є, були і будем ми! —
Й Вітчизна наша з нами!
Князі, що Київ будували, —
Кий, Щек, Хорив — благословляли
Священну землю на роки,
А потім Русь у Дніпрі хрестили.
Цей хрест нам дав наснагу й силу
На всі прийдешнії віки.
Князі державу укріпили,
Талант й уміння проявили,
Щоб Русь могутню об’єднать.
Відтоді Божа благодать
Вкраїну-неньку оповила,
«Бо в єдності лиш наша сила!» —
Так Ярослав заповідав,
Щоб весь народ це пам’ятав,
Ми гордимося козаками,
Які боролися з ляхами,
Мужньо в боях перемагали
Турецькі набіги й навали.
Козацька сила, мудрість, воля —
У їх руках країни доля.
І гетьмани хоробрі, славні,
Творили подвиги державні:
Хмельницький військо вів хоробре,
Мазепа знав науки добре,
Церкви і храми будував,
А Сагайдачний клятву склав
На вірність і відданість народу.
Вони від Заходу до Сходу
Ішли з козацькими боями
І з перемогою й словами:
«Ми є, були і будем ми! —
Й Вітчизна наша з нами!»
Витає голод по оселі,
Стають порожніми вже села.
Дитя, що пухне від натини (лобода)
Просить у матері хлібини.
А мати плаче й обнімає —
І на порозі помирає.
Іде дитя мале між люди,
Бреде по стежці, мов приблуда
Його пригорне чужа мати,
Щоб крихтами нагодувати.
Бо це дитя повинно жити,
Разом з стражденними людьми
Історію нову творити...
Народ не скорений віками.
Ми є, були і будем ми!
Й Вітчизна наша з нами!
Донбас і Крим обороняти
Знов на війну ідуть солдати.
Щоб у борні на смерть стояти,
Пліч-о-пліч до бою,
Об'єднаймось, брати мої,
За Вкраїни долю!
Не дамо нікому
Неньку нашу розділити,
Бо щасливо в дружбі й мирі
Хочемо прожити.
І за єдність стали щитом
Живими тілами.
Ми є, були і будем ми! —
Й Вітчизна наша з нами!

Каріна МАСЛЄНКОВА,
учениця 6 класу
Шубранецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Твір, надісланий на Всеукраїнський конкурс учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!» (номінація — «Література», тема — «Ми є. Були. І будем ми! — Й Вітчизна наша з нами» (І.Багряний).

ПЕРША СТЕЖИНКА
Де проживають твої батьки,
Звідти виходять і перші стежки.
Тут поділилися з нами буттям
Тим світом, що ми називаєм життям.
Батьківська хата і мамине слово
Небо, що сяє нам так загадково,
Стежка, що нею ще мама ходила.
Пізніше й тебе тут ходити навчила.
Інші стежки вже сам прокладав,
Та ти їх ніколи не помічав.
Стежка найперша вивела з двору,
Навкруг подивився, поглянув угору,
Руки простях до нахилених віт.
Вийшов на вулицю, значить у світ.
Матуся тебе наперед випускала.
І за тобою завжди споглядала.
Із тебе очей ні на мить не зводила.
Слідом за тобою, завжди ходила.
Тому й здавалась легка та хода.
Бо поруч була мами рука.

МИ
Чи зможеш сам себе ти осудити?
Напевно ні, бо гордість в тебе є.
Чи зможеш ти того простити,
Хто помилок своїх не визнає?
Хоч ми й шедевр, вінець творіння.
Та не дійшли до висоти.
В нас попереду — невідоме,
Позаду — спалені мости.

ВІРНІСТЬ
Він Україну захищав.
Чекала любляча дружина,
А він, вмираючи шептав,
Кохана, вірна і єдина.
Ридала в розпачі вона —
Хай буде проклята війна,
Що поміж нами смертю стала
І цвіт кохання розстріляла.

Ліліана ДИМКО, с.Прилипчеякі