Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Липень » 4 » На крилах спогадів…
12:18
На крилах спогадів…

Час невпинно обертає свої жорна… Життя прожити, не поле перейти — каже народна мудрість. Кожне покоління має своє життєве поле. Звичайно, щасливе те покоління, у кого життєве поле розкинулось блакитним небом.

Моє покоління 1940-1950 років, яке пережило гірке полинове дитинство, жах тоталітарного режиму, який приніс страшний голод 1947 року, незчисленні дитячі страждання. Пам’ятаю насильницьку колективізацію! Хто не хотів іти до колгоспу — називали ворогами народу. Не було світла, радіо, телевізора. Завжди кажу —  «Ми — покоління героїв Шукшина». 

Народилася в Придністров’ї, в м. Рибниця. Любов до Батьківщини не стирається ні часом, ні простором. Але чомусь більше болем, якщо Батьківщина далеко.

Життя моє на Буковині — це сторінка моєї історії. Але щоразу прокидається в душі оте щось сильніше за нас — любов до Батьківщини, де народилася. І не добробут, ні звичайне людське щастя, ні кар’єрні успіхи не можуть вгамувати потреби культури, звичаїв, де народився. Питають, як я ставлюся до років. Наче вчора приїхала в Кострижівку і все пролетіло…Шлях минулий — довгий, майбутній — невідомо, який короткий. Коли людина оглядається, здебільшого бачить руїни за собою… Проте я дуже полюбила людей Заставнівщини — їхню доброту, усмішку, ставлення до мене. Уже 30 років тут і мені здається, що у цьому районі народилася. Дякую долі, що так склалося, що прожила серед талановитих, хороших людей. Дякую цій землі, яка мене прихистила. 

Народилася біля Дністра і продовжую життя також біля Дністра. Народилася на землі, де жив і похований Котляревський, композитор Глінка, де могила Пилипа Орлика, де бував не раз російсько-український живописець Рєпін, російсько-український письменник М.Гоголь.

Минуле ніхто не зможе змінити. Жила, як всі — школа, університет, сім’я, діти. Пам’ятаю студентські роки — скромно одягнені, чекали стипендію, ходили в кіно. Читали в бібліотеці книги про кохання, про дружбу. П’яних студентів не було. Ресторанами не ходили. Дружили. Задля друга, останню сорочку віддавали, всім допомагали, всім ділилися. Скільки себе пам’ятаю, весь час працювала. І ось тільки тепер зрозуміла, у чому теперішнє щастя тих, хто все життя працював — це зуміти продати на базарі, хоч за якісь гроші, рамочки від похвальних грамот…

Господи, дай мені духовний меч Сковороди. До віку ставлюся по-філософськи. Я вам скажу, що старіти — це прекрасно! Я повністю задоволена своїми роками і тим, що прожила.

Життя — це дорога і вона така різна — спочатку це шалена магістраль, якою мчимо зі швидкістю вітру, а потім, стежка, якою повільно  йдемо в роздумах і спогадах. І як перейти оту межу від автостради до стежини, щоб не скотитися у прірву.

Уміти бути людиною похилого віку — не просто. Кожен вік по-своєму прекрасний, це не ілюзія, в цьому є своя родзинка. Старість — це нова свобода. Але я радію дню прийдешньому, вірю у день завтрашній. Ціную понад усе на світі власну свободу… Люблю пору жоржин, останніх айстр і глоду. І ще подобається період, коли все поорано, посіяно і починається глибока осінь. Я вступила вже в зиму свого життя! Але не розтратила свого життя на дурниці і пустощі.

Найголовніше, що ви мої друзі, є і я дуже пишаюся ВАМИ!!!

З повагою — Раїса Ільчук

Переглядів: 461 | Рейтинг: 0.0/0