Такі, як наш директор, не вмирають,
А просто в іншім вимірі живуть
І люблять й досі всі його і пам’ятають,
Бо він наставник і учитель наш — Грещук.
Бо він людина із великим серцем
Та безкорисливої віри і любові.
Він з кожним був прямим та був відвертим
І щирим в кожній букві, кожнім слові.
Він був, як боляче про це казати
В минулому про нього часі,
І розуміти, що не будем зустрічати
Його на вулиці ми більше нашій.
Що він не посміхнеться нам вже щиро
І не обійме так, як обіймає батько доньку, сина,
Не заспокоїть нас в скрутну хвилину
Та не пожурить, як малу дитину.
Оркестр його на сцені буде теж чекати,
А він не прийде більше їм диригувати,
І управляти нікому церковним хором,
Хор попрощався зі своїм тенором.
Нема учителя й не замінити вже його нікому
І в школі й на роботі та навіть вдома
Усі його ми маєм пам’ятати.
Він вмів любити, він вмів прощати.
Він був...
Та хто казав, що Грещука уже немає?
Він мав у серці те, що не вмирає,
Що неможливо стерти, навіть загубити
Тому скажу вам чесно, що він живий, він буде вічно жити!
Його і досі всі чекають
В церкві, у Палаці, в школі —
Наперекір поламаній та невблаганній долі.
Його ми ждем, та тільки в снах його ми інколи стрічаєм,
Чи може просто уявляєм...
Як він іде усміхнений, упевнений і щирий
І вже на прикладі свого життя
Показує, як праведно ми маєм жити,
А сам пішов у небуття...
А ми повинні далі йти,
Не маєм права руки опускати,
Й молитву щиру будем промовляти
За наших родичів та друзів до Творця...

Олександр ДРИГА