Буковинський край багатий на видатних людей, а особливо — в літературі. З плеяди письменників нам відомі дуже добре: Ю.Федькович, О.Кобилянська, С.Воробкевич, І.Діброва. До них належить і Дмитро Загул, який народився 28 серпня 1890 року, в буковинському селі Мілієве Вижницького району. Родина майбутнього поета жила дуже бідно. Сестра Марія навчила його читати ще до школи. Учився хлопчик старанно, рано зацікавився художньою літературою. Спершу — пригодницько-фантастичними романами, а пізніше — творами М.Гоголя, Т.Шевченка, Ю.Федьковича, П.Куліша, І.Франка.
Ще в початковій школі виявив себе здібним учнем, через що сільський учитель, за власний кошт віддав його на навчання до Чернівецької гімназії. Під час навчання Д.Загул починає писати вірші, вперше надруковані  в 1909 році в газеті «Буковина».
1913 році, в Чернівцях, побачила світ перша книжечка його віршів «Мережка». Загул вступив на історико-філологічний факультет Чернівецького університету, але подальший життєвий шлях поета зламала війна. 1915 року, коли російські війська відступали з Буковини, його було взято заручником і відправлено до Нижнього Новгорода, де він і одружився. Потім Дмитрові Загулу вдається перебратися до Одеси, а звідти — до Києва.
1918 року Д.Загул видає збірку віршів «З далеких гір», завдяки якій здобув певне літературне ім’я. Наступні збірки «На грані» та «Мара» вийшли 1919 року.
З 1920 по 1933 років Д.Загул видрукував збірки поезій «Наш день» (1925), «Мотиви» (1927), літературознавчі книги «Поетика» (1923), «Література чи літературщина?» (1926), численні статті в періодиці.
Д.Загул переклав майже всю поетичну спадщину Генріха Гейне українською мовою, «Фауста» — Гете, «Мазепу» — Байрона. Був членом письменницьких організацій ВУСПП і «Західна Україна».
Останнє місце роботи письменника на волі — старший науковий співробітник ВУАН. 1933 р., як члена літорганізації «Західна Україна», його було звинувачено в націоналізмі й засуджено до 10 років ізоляції в концтаборах. Майже 5 років він був у виправно-трудових таборах Далекого Сходу, а в 1937 року поета засилають на Колиму. Відбувши визначний строк у 1943 році просив законного звільнення, але йому, як і іншим, відповіли, що до «особливого розпорядження» вони будуть «сидіти» далі. Після звістки про можливе довічне ув’язнення Д.Загул занепав духом, на важких роботах, фізично ослаб і помер від паралічу серця влітку 1944 року, на Колимі, у одному з таборів між Магаданом і Ягодним.
Пам’ять поета вшанували відкриттям меморіальних дощок у селі Мілієве на Вижниччині, де він народився, у Чернівцях, де навчався в гімназії, у Києві, де працював і де написав найбільше творів та досліджень в галузі літератури. Біля Міліївської загальноосвітньої школи, що також носить ім’я поета, височіє бронзове погруддя, а з 1990 року існує літературна премія.
Запрошуємо відвідати книгозбірні району та ознайомитися з літературою та творчістю Д.Загула.

І.ДАНИЛЮК, методист ЦРБ