Розгортаю одну з давніх газет Заставнівського району, які зберігаю.
Це — «Прапор перемоги» за вівторок 6 лютого 1990 року №16. Тут же повідомляється, що газета виходить з 18.01.1945 року. В 1990 році газета «Прапор перемоги» відзначала 45-річчя свого існування. На жаль, то були ще радянські часи і ми, сільські й робітничі кореспонденти, працівники редакції, повинні були писати про те, що вимагали керівники комуністичного режиму. Про свободу слова, як нині, за Радянського Союзу не могло бути й мови. І все ж у нас, колишніх дописувачів до районної газети «Прапор перемоги», на першому місці була людина праці. А працівники культури на різних культурно-освітніх заходах, у виступах агіткультурбригади, намагалися підібрати для сільських трудівників щире слово, щоб вони відчули, що їхня праця в пошані.

Хлібороби з серцями щедрими,
Ниви рідної теплий подих.
Ви умієте бути впертими,
Ваша праця — найбільший подвиг!
Пшениці перед вами — в покоси,
Трави вам — килимами в ноги.
Земля ніжності вашої просить
І чекає завжди допомоги.

Пам’ятаю, згідно з планом районного відділу культури, товтрівська агітбригада виступала з концертом перед тваринниками села Дорошівці. У той час переможцем соцзмагання серед доярок була Василина Іванівна Литва. Тоді я вже мав посвідчення позаштатного кореспондента газети «Прапор перемоги». В інтерв’ю з завідуючим фермою дізнався, що В.І.Литва не тільки сумлінна трудівниця і чудова мати своєї доньки. Василина Іванівна виховувала ще й молодших братів і сестру (всього четверо), які залишились без матері. Розчулившись почутим, я присвятив цій трудівниці свій вірш про маму «Бачу очі твої».

Любимо з дитинства рідні очі мами,
З ними днів щасливих провели немало.
Ті очі над нами не спали ночами,
Коли ми малими хворіли, бувало.
Нас мамині очі ніжно проводжали,
Коли ми у школу щодня поспішали.
Були ми веселі, до праці охочі,
І все заглядали у сяючі очі.

Пізніше написав статтю в газету «До друзів по змаганню з піснею».
Навіть в часи окупації нашого краю радянською владою, ми, культпрацівники, намагалися, перш за все, служити і жити для України, для свого народу.
І нарешті, 1 грудня 1991 року дочекалися незалежності України.
Згодом тематичні вечори, фестивалі, соцзмагання, пісні, вірші, статті в газетах, які були присвячені радянським вождям, партійним та комсомольським з’їздам, різним державним святам — відійшли в минуле.
А оновлена районна газета «Голос краю» уже 23 рік у незалежній Україні впевнено крокує демократичним шляхом.
У газеті знаходжу цікаві статті про історію України, історичні постаті, мовні проблеми, українські традиції та обряди, виступи творчих колективів та спортивні новини.
Цікавлюся культурно-освітньою роботою в школах, чудовими статтями і віршами школярів, студентів Заставнівщини.
Я, як поет і любитель журналістики, радію, що у нас підростає нове покоління — талановита, творча молодь.
Щиро поздоровляю працівників редакції газети «Голос краю» та всіх читачів із 70-ю річницею виходу районного часопису.
Бажаю творчих успіхів у журналістиці та особистому житті.

З повагою, Ваш постійний дописувач і позаштатний кореспондент — Дмитро БУГАЙЧУК